Українсько-румунська зовнішньополітична конфронтація: територіальний, ідеологічний та дипломатичний аспект
Українсько-румунські відносини на початку ХХІ ст. знаходяться в епіцентрі міжнародної та громадської уваги. Значна частина дослідників, політологів, експертів з міжнародних відносин відзначає, що вони на сучасному етапі набули ознак зовнішньополітичної конфронтації, яка відображається, в основному, на стані двосторонніх контактів. Фактично українсько-румунський фрагмент міжнародних відносин сьогодні став вузловим елементом політичного напруження в Центральній та Південно-Східній Європі. Тим паче, на фоні подій квітня 2009 р. у Республіці Молдова, більшість експертів схильна говорити про агресивність зовнішньополітичної стратегії Румунії у східного напрямку. Весь комплекс українсько-румунських непорозумінь включає в себе як дипломатичні натяки на територіальні претензії Румунії до України, так і розбіжності щодо реалізації Україною різноманітних економічних проектів. Разом з проблемою національних меншин він набуває характеру латентного протистояння, в публічній інтерпретації якого останнім часом все ясніше звучить підтекст ймовірного військового конфлікту. А тому вивчення цієї проблеми є надзвичайно актуальним і бажаним завданням як з наукового погляду, так й інформаційно-виховного.
Падіння тоталітарного режиму Н. Чаушеску та прихід до влади в Румунії демократичних сил у грудні 1989 р., а також проголошення незалежності України у 1991 р., внесли суттєві зміни в українсько-румунські відносини. Перед румунським парламентом і урядом, політичними партіями і громадськими організаціями Румунії постала проблема розробки нової стратегії двосторонніх стосунків. 8 січня 1992 р. Румунія визнала незалежну Україну, а 1 лютого 1992 р. встановила дипломатичні відносини з нею [2, 237].
Після визнання Румунією незалежності України, 24 вересня 1992 року було засновано Посольство України в Румунії. У грудні 2001 року було відкрито Генеральне консульство України у Сучаві. Одразу після встановлення дипломатичних відносин Генеральне консульство Румунії в Києві було трансформовано у Посольство Румунії в Україні. У Чернівцях та Одесі функціонують Генеральні консульства Румунії [4, 183].
Таким чином, на початку 90-х рр. ХХ ст. відбулось становлення дипломатичних контактів між Україною та Румунією, яке не супроводжувалось протистоянням, а навпаки, виявило зацікавленість обох сторін до налагодження добросусідських відносин. На сучасному етапі політичні контакти між двома країнами відбуваються як на рівні глав держав, так і на рівні глав урядів і міністрів закордонних справ. Президенти країн продовжують обговорювати шляхи вирішення основних проблем які існують між Україною та Румунією. Важливим моментом є також розширення співробітництва у економічній та культурних сферах [1, 143].
Проте відносини Києва і Бухареста можуть зіпсуватися, а Румунія, що раніше підтримувала приєднання України до НАТО, може переглянути свою позицію. Питання в тому, що 2 березня 2009 р., в Бухаресті були заарештовані румунський офіцер Флорічел Аким і громадянин Болгарії Петар Зіколов, обвинувачені в шпигунстві на користь України. Румунські ЗМІ повідомили також про оголошення персоною нон-грата військового аташе українського посольства в Бухаресті, який отримував від підозрюваних секретну інформацію, зокрема що стосується об'єктів НАТО.
Офіційний Київ ці повідомлення не коментував, що викликало певне обурення деяких політичних сил в Україні. ............
