Вступ

Філософія – людське мислення, один з видів людської життєдіяльності, теоретична форма світогляду; особливий вид мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий людино центризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини в світі. На відміну від окремих наук, що вивчають деякі області дійсності, предметом філософії є найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія – це раціональна самосвідомість людства, наслідки його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини в світі.

Виникнення античної філософії

Антична філософія виникла в грецьких містах-державах на рубежі VII–VI вв. до н.е. Спочатку на західному узбережжі Малої Азії (в Іонії), потім у грецьких містах, Південної Італії, у прибережних грецьких містах острова Сицилія й нарешті, власно в Греції – в Афінах (V в. до н.е.). Випробувавши період блискучого розквіту в VI–V вв. до н.е., філософія античної Греції продовжувала розвиватися в епоху утворення монархії Олександра Македонського (IV в. до н.е.) і при його приймачах, а потім під владою Римської імперії й у період поділу її – у Східній імперії – аж до початку VI в. н.е.

Філософія Древнього Рима виникла наприкінці республіканського періоду Рима (II–I вв. до н.е.) і розвивалася паралельно із грецькою філософією – у часи Римської імперії приблизно до часу її падіння (кінець V – початок VI в. н.е.).

Характерна риса давньогрецької філософії складається, насамперед у протиставленні філософських міркувань практичної діяльності, у її своєрідному відношенні до міфології. Духовний розвиток в VII–IV вв. до н.е. йшов від міфології та релігії до науки й філософії.

Грецька філософія зародилася не як область спеціальних філософських досліджень, а в нерозривному зв'язку з науковими знаннями – математичними, природничо-науковими, із зачатками політичних понять, а також з міфологією й мистецтвом. Тільки в елліністичну епоху, починаючи з III в. до н.е., деякі науки, насамперед, математика й медицина, відокремлюються в спеціальні області дослідження й знання.

Поступово в античній філософії виникає два основних типи філософського світогляду – матеріалізм і ідеалізм. Їхня боротьба становить основний зміст філософського розвитку в увесь наступний час. Одночасно виникає протилежність двох основних методів мислення – діалектики й метафізики.

Особливості розвитку античної філософії

Філософія античності розвивається за умов утвердження зрілих рабовласницьких відносин, встановлення демократії, розвитку контактів з іншими регіонами світу. ............