РЕФЕРАТ  НА ТЕМУ

УТВОРЕННЯ  МОСКОВСЬКОЇ  ДЕРЖАВИ

(XIV — початок XVI ст.)

ПЛАН.

1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.

2. ПРАВЛІННЯ ІВАНА КАЛИТИ.

3. ДРУГИЙ ЕТАП ОБЄДНАННЯ.

4. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД У ЗБОРІ МОСКОВСЬКИХ  ТЕРИТОРІЙ.

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. ПОЧАТОК ОБЄДНАННЯ РОСІЙСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.

Процес об'єднання російських земель в єдину цен­тралізовану державу розпочався в XIV ст.

У другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули фео­дальні усобиці. Великокнязівська влада владимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Схід-ної Русі сформувалися нові князівства, передусім Мос­ковське і Тверське.

Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татар-ського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної

держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи: 1) кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст.; 2)80-ті рр. XIV ст. — 1462 р.; 3) 1462—1533 рр.

Перший етап об'єднання — кінець XIII — 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнула­ся боротьба за велике владимирське княжіння між Ря­занським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби по­винне було вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських зе­мель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в госпо­дарському розвитку, а отже, і реальними можливостя­ми стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з' являються суперники, насам­перед Московське князівство.

Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливи­ми, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.

Звичайні для доби середньовіччя політична виверт­кість, зрада союзників, а також готовність піти на при­ниження, уявні виявлення покірності і вірності сфор­мували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.

Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276—1303) не міг роз­раховувати на владимирський стіл за правом старшин­ства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олек­сандрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. — Можайськ у Смоленського.

Так московському князеві підпорядковувалася тери­торія за течією Москви-ріки — важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславльського уділу.

Ставши московським князем після смерті свого бать­ка, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за велико­князівський владимирський стіл, а фактично — за полі­тичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золо-тоординські правителі.

1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра за­гинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Ка­лита. ............