Vasyl Barka (Василь Барка) Ira Paduka
    У нього неквапна хода і задумливий погляд, спрямований удалину і водночас ніби в самого у себе, живе аж надто скромно, аскетично й усамітнено, навіть на зустріч із земляками, що приїздять у Глен Спей (а це українське поселення неподалік Нью-Йорка), приходить не завжди. Той погляд несе в собі тепле світло, той погляд продовжує жадібно вбирати в себе всі чарівні барви довколишнього світу. Його очі - справді як у святого, вони не відбивають страждання чи образу, а випромінюють цілюще світло, яке може нести в собі лише людина, загартована випробуваннями, очищена від усілякого життєвого бруду і намулу. Василь Барка, цей дивак, "святий чоловік", як називають його місцеві американці, так само по-дитячому чисто й щиро втішається життям, як і майже 90 років тому, бо ж, певно, глибоко усвідомив мудру істину: світ довкола себе людина змінити не може, зате здатна змінити його в собі.
    Тим прагматичним американцям ніколи до кінця не зрозуміли української душі. Хоч вона так схожа на їхню. Просто вони завжди жили у вільному світі і звикли сприймати його як невід'ємну свою власність, а ми той світ упродовж багатьох століть мали лише у мріях. Василь Барка не видається дивним, радше дуже мужнім і сильним - пройти такий важкий, страшний і для декого просто непосильний шлях і так само, як у далекому дитинстві, палко любити життя, радіти йому, вірити в себе і в переможну силу добра, світла, людського духу. Про це говорять його книжки, що підготовлені самим автором для першої публікації їх з Україні, - третій том лірики "Океан", 1992 (два перші вийшли в Нью-Йорку), епічна поема "Судний степ" (1992), драматична поема "Кавказ" (1993).
    Сама доля постійно кидала його в мандри, часом і небезпечні, по світу - Північний Кавказ, Москва, Берлін, Авгсбург, Нью-Йорк і, нарешті, Глен Спей - ніби на випробування стійкості духу, ніби для одержання великого життєвого досвіду й усвідомлення через той досвід самого себе.
    А життєвий шлях Василя Костянтиновича Очерета (це справжнє прізвище письменника) почався 16 липня 1908 року в с.Солониця Лубенського району на Полтавщині. Василь був найменшим сином у родині з "козачого стану" - батько його служив у козачій частині, був на ро-сійсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим.
    Родина, скільки пам'ятає Барка, постійно бідувала, батько теслював. доглядав разом із синами чужі сади, під час громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного... "Низове" походження дало можливість дітям Костянтина 0черета безкошвно вчитися в Лубенській бурсі, яка невдовзі була пе-ретворена на трудову школу. Отам майбутній письменник і осягав перші свої "науки", з-посеред яких найбільше притягувала до себе література. Пізніше в автобіографії Василь Барка зізнається, що літературними вчителями в молодості були Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко, Ф. Достоєвський, М. Коцюбинський.
    Після закінчення Лубенського педтехнікуму довелося вчителювати на Донбасі, в невеликому шахтарському селищі під назвою Сьома Рота. Але те тривало зовсім недовго, почалися конфлікти з місцевим партійним начальством, яке переслідувало енергійного вчителя математики й фізики за його новаторський підхід до системи викладання. До того ж додавалися ще й інші події, які могли скінчитися для молодого вчителя дуже зле. ............