Вчення про особистість у суспільних науках
Проблема особистості – це складна та водночас важлива проблема суспільних наук. Цей складний феномен вивчають такі науки, як філософія, психологія, педагогіка, юриспруденція та інші. Тому слід з’ясувати чи існує уніфіковане розуміння поняття "особистість" у суспільних науках.
Так, соціологічний підхід до особистості робить акцент на її належності до певної соціальної спільноти, яка накладає на людину відбиток, що впливає на її світогляд, ідеали, цінності, установки й норми поведінки, риси характеру тощо [1, с. 41]. Як зазначає І.С. Кон, при розгляді особистості в соціологічній науці, слід акцентувати увагу на тому, що вона виступає "як система соціально значущих якостей, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти, як продукт суспільного розвитку, суб’єкт праці, спілкування і пізнання, детермінований конкретними умовами життя суспільства" [9, с. 179]. Таким чином, викладене дає підстави констатувати, що соціологію цікавить процес входження особистості в суспільні процеси.
Слід відмітити, що в самій соціологічній науці у другій половині XIX – на початку XX століття з’явилась соціологічна теорія особистості, або, як ще її називають, соціологія особистості. Вона відображає роль суспільної, групової та індивідуальної свідомості, форми, шляхи та методи її реалізації в суспільній поведінці. Необхідно наголосити, що багатоаспектний процес становлення, розвитку, формування особистості зумовив виникнення в соціології особистості концепцій, які по-різному підкреслюють ті чи інші аспекти розглядуваного феномену. Тому, щоб зрозуміти всю складність проблеми дослідження такого складного та багатогранного явища, яким є особистість, на нашу думку, слід розглянути основні соціологічні концепції особистості.
Однією з відомих концепцій є так звана теорія "дзеркального "я", яку розробили відомі вчені соціологи Ч. Кулі та Дж. Мід. Під "дзеркальним "я", розуміють відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми. Воно синтезує в собі "уявлення інших людей про мене"; "уявлення про те, як інший оцінює мій образ"; "відчуття власного "я". Однак, як слушно зазначають вчені, для цієї теорії характерна надмірна абсолютизація міжособистісного спілкування у малих групах, відірваність особистостей від предметної діяльності і взаємовідносин із соціальною системою, до якої належить мала група [4, с. 44]. Зазначена теорія дає можливість простежити, що саме через оцінку себе іншими людина створює образ власного "Я".
Багато вчених, серед яких – Я. Морено, Т. Парсонс, Р. Лінтон та багато інших, приділяли увагу теорії ролей. Особистість у цій теорії розуміється як "функція від тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві" [3, с. 19].
Досить цікавою, на нашу думку, є положення марксистської теорії особистості, яка в радянський період була основою вивчення особистості у вітчизняній соціологічній науці. Ця теорія засновувалася на принципі встановлення залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних, предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації, в результаті чого головною стала соціальна типологія особистості, тобто виявлення її суттєвих рис, зумовлених способом її життєдіяльності [4, с.4–11]. ............
