Німеччина – провідна постіндустріальна держава Європи
Територія та географічне положення. Федеративна Республіка Німеччина розташована в центрі Європи. Вона межує з дев’ятьма державами: на півночі – із Данією, на сході – із Польщею, і Чехією, на півдні – з Австрією і Швейцарією, на заході – із Францією, Люксембургом, Бельгією і Нідерландами. Після відновлення єдності Німеччини 3 жовтня 1990 р. країна перетворилася на вузловий центр, що поєднує Схід і Захід, Скандинавію та Середземномор’я.
Вигідність географічного положення Німеччини обумовлена також досить широким виходом до морів: із півночі територія країни омивається водами Північного й Балтійського морів.
Природа. На території країни виділяються ти великі природні регіони: прибережні рівнини на півночі (Північно-Німецька низовина), складне сполучення височин і низьких стародавніх гір у центральній частині (Гарц, Шварцвальд) і Баварське плоскогір’я з Альпами на крайньому півдні. Поблизу австрійського кордону розташована найвища гора країни – Цугшпіце (2963 м).
Клімат досить м’який (відносно суворі зими в гірських районах), середньорічна кількість опадів – 600-700 мм. Кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства і є однією з причин досить розгалуженої річкової мережі.
Найбільшими річками є Одер, Везер, Ельба, Дунай – усі вони належать до басейну Атлантичного океану. Найбільше значення для розвитку й розміщення промислових підприємств, транспорту й міст має найповноводніша річка Німеччини – Рейн.
Третина країни вкрита зеленим покривом, ліси в основному «культурні», найбільшою лісистістю відзначаються гірські райони.
У Німеччині зосереджено небагато видів корисних копалин. До них належать кам’яне вугілля, буре вугілля. Країна добре забезпечена окремими видами хімічної сировини й будівельних матеріалів. Особливо багаті підземні комори на калійну та кам’яну сіль, глину, пісок.
Історичний розвиток. До початку I тис. н. е. територію сучасної Німеччини заселяли кельтські й германські племена. Ослаблення в IV ст. н. е. Римської імперії сприяло їхньому розселенню по всій території Європи Першою німецькою державою було Франкське королівство (VI-VIII ст..), що у 843 р. розпалося на окремі князівства. У X ст.. на землях на схід від Рейну уторилося королівство Німеччина. Король Оттон I, захопивши Північну й Середню Італію, у тому числі й Рим, приєднав х до німецьких земель. Так на карті Європи з’явилася «Священна Римська імперія німецької нації» (962 р.). Із X до XV ст.. відбуваються численні захоплення земель у південній, центральній і північній Європі. Однак населення захоплених територій прагнуло самостійності. Посилення влади великих феодалів прискорило децентралізацію країни. Вестфальський мир 1648 р. остаточно закріпив утрату територій і перетворив імперію на співтовариство незалежних держав, поєднаних формальною владою імператора. У XVIII ст. особлив посилилися німецькі князівства Австрія та Пруссія. Після поразки Австрії та Пруссії у війні з наполеонівською Францією «Священна Риська імперія німецької нації» була ліквідована, і за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. був утворений Німецький союз, до складу якого ввійшли 39 держав на чолі з Австрією. Подальше обєднання Німеччини було здійснено канцлером Пруссії Отто фон Бісмарком після поразки Австрії у війні з Пруссією (1866 р.) Після перемоги у франко-прусскій війні (1871 р.) утворилася Німецька рейх-імперія зі столицею Берлін. ............
