Маркевич Яків Андрійович
Я́ків Андрі́йович Марке́вич (1696, Прилуки — 1770), син Андрія Марковича — український письменник-мемуарист, державний діяч гетьманщини. Один з найосвіченіших людей свого часу.
Найвизначнішим твором Якова Маркевича є його «Діяріуш», що охоплює 1717—1767 рр. й містить матеріал для політичної, соціально-економічної й культурно-побутової історії гетьманщини.
1721 — бунчуковий товариш
1721, 1723—1735 — наказний полковник лубенський
Неоднаразово висувався на генеральні уряди, та не був обраний через нелюбов козаків до нього й до його батька.
Він навчався в Києво-Могилянській Академії, де зблизився з видатним ученим і громадським діячем Феофаном Прокоповичем, і став його улюбленим учнем. Потім з Феофаном Прокоповичем довгі роки дружив і листувався.
Після навчання в академії Яків іде служити в козацьке військо до гетьмана І.Скоропадського, де приятелює з полковником, а потім і наказним гетьманом П.Полуботком. Після кари над Полуботком було знищено і всю його політичну партію. Та Яків Маркович уцілів. Очевидно, найближчого друга захистив Ф.Прокопович, який на той час став правою рукою Петра І. Більше того Марковичу віддають у власність села Засулля під Ромнами і Сваркове на Глухівщині, що стало його родовою вотчиною. З часом Яків Андрійович доріс і до генерального підскарбія (міністра фінансів) України, займав інші визначні посади. Маркович усе життя домагався відновлення гетьманату в Україні, і саме він, Яків Маркович, подав гетьманську булаву останньому гетьману України — Кирилу Розумовському.
Першим шлюбом Яків Андрійович був одружений з Оленою Павлівною Полуботок (? — 1745), внучатою племінницею гетьмана Івана Самойловича та дочкою відомого борця за автономію України чернігівського полковника i наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка.
Яків Маркевич був одним з найосвіченіших людей України. Чудово володів латинню, польською, французькою, іншими мовами, був тонким знавцем мистецтва, добре знався на медицині. Мав бібліотеку. Окрім державних та літературних справ, займався й суто комерційними. Саме з прізвищем Маркевича пов'язане відкриття фарфорової глини в Полошках.
Літературна діяльність. Але в українську історію ввійшов не як військовик, а завдяки своїй літературній праці. Перу Якова Марковича належать переклади з латинської мови, прозові твори й віріші за мотивами псалмів i «слів» Іоана Золотоустого та інших батьків церкви. Яків залишив також «Генеалогические заметки» та «Діяріюш» (охоплює період з 1717-го по 1764 р.), що містять відомості про політичну, соціально-економічну та культурно-побутову історію України за часів Гетьманщини. Визначився вплив Полуботка й на іншому. В спадщину Якову Андрійовичу дісталася Полуботкова «Хроніка» — літопис подій в Україні. Яків узявся її продовжувати. А потім аж до 1767 року веде і власний щоденник. Події, описані ним у Ромнах, Глухові, Сварковому — десять великих томів — становлять неоціненний матеріал для дослідників історії не лише Сумщини, а й усієї України.
Спроби видати щоденники Марковича робилися тричі: О. Марковичем, О. Лазаревським та В. Модзалевським. Однак значна частина так i залишилась неопублікованою (як, до речі, й переважна більшість творів Якова Андрійовича). Деякі рукописи цього талановитого письменника й перекладача вже втрачено.
Семен Дівович
Семен Дівович учився в Київській Академії (кінчаючи клясою реторики), а з 1754 року — в Академічному університеті в Петербурзі. ............
