ВИДАВНИЧА РОБОТА УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ НАУКОВИХ ІСТОРИЧНИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

У другій половині ХІХ − на початку ХХ ст. на території України, яка входила на той час до складу Російської імперії, виникають краєзнавчі, церковно-археологічні, історичні та історико-філологічні товариства. Серед них окрему групу складають ті, що утворилися при вищих навчальних закладах: університетах та інститутах. У їх роботі брала участь вузівська професура, вони мали можливість підтримувати наукові зв’язки як із вітчизняними, так і з закордонними науковими центами, проводити просвітницьку роботу, зокрема влаштовуючи курси публічних лекцій та наукових читань, ініціювати створення архівів, музеїв, бібліотек. До таких наукових установ традиційно відносять Історичне товариство Нестора-літописця при університеті Св. Володимира у Києві (далі − ІТНЛ), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (далі − ХІФТ), Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (далі − ІФТНУ) та Історико-філологічне товариство при інституті князя Безбородька у Ніжині (далі − ІФТНІ). Для зручності автор роботи об’єднує їх у єдину назву „наукові історичні товариства” (далі − НІТ), не нехтуючи при цьому їх науковими здобутками в галузі мовознавства та літературознавства).

Складовою частиною діяльності НІТ була їхня видавнича робота, зумовлена необхідністю сприяти поширенню історико-філологічних та історико-етнографічних знань серед населення України. Оскільки НІТ функціонували на базі університетів, на них поширювались і юридичні норми університетської політики уряду у видавничій справі. Так, згідно з §2 ст. 1 Указу Сенату від 6 квітня 1865 р., друкована продукція університетських наукових об’єднань звільнялася від попереднього цензурного нагляду, а відповідальність за неї покладалася на відповідні університети1. Звичайно, що не скористатися цим правом науковці не могли. Питання про випуск відповідного друкованого органу, який міг, з одного боку, інформувати громадськість України про діяльність НІТ, а з іншого – містити на своїх сторінках наукові праці членів товариств, постало одразу ж на початку роботи наукової організації. Можливість видання за власний кошт праць НІТ була обумовлена у статутах і підтверджена міністром народної освіти. У них, зокрема, повідомлялось, що „Товариству надається право друкувати: самостійні праці та дослідження з предметів занять Товариства; читані у Товаристві реферати; переклади”2, крім того, примірники „персональних творів, пам’яток і монографій”3.

У вітчизняній історіографії видавнича діяльність окремих НІТ в останній третині ХІХ − на початку ХХ ст. була відображена у роботах В. Фрадкіна4, М.Колесника5, О.Коваленка6, В. Назаренка7 та багатьох інших. Представлена стаття є спробою поліпшити стан наукової розробки цієї тематики шляхом відображення процесу організації видавничої діяльності НІТ в межах всіх університетських історичних товариств підросійської України. Відповідно до цього, завданнями цієї статті є: розглянути джерела фінансового забезпечення видавничої діяльності НІТ та окреслити роль збірників наукових праць членів НІТ у розвитку української історичної науки.

Протягом останньої третини ХІХ ст. ............