ПЛАН.
ВСТУП....................................................................................................3
І. Моральне виховання .......................................................…….......5
ІІ. Формування взаємин дітей дошкільного віку...........................6
ІІІ. Гра у розвитку взаємин дітей............................................8
3.1. Молодші дошкільники.....................................................11
3.2. Середній дошкільний вік.................................................13
3.3. Старші дошкільники................................................……17
IV. Становлення взаємин дітей у трудовій діяльності ...............21
V. Спільна продуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників ………………………………..29
ВИСНОВОК …………………………………………………………...36
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ……………………………………37
ВСТУП
Тепер уже всім відомо, що для виховання дитини, як і для її навчання, конче потрібно знати дитину, розуміти її духові нахили, її темперамент, фізичний склад організму. Не так ще давно навіть свідомі виховничі гадали, що дитина — це тільки молода людина, недокінчений, ще не цілком розвинений образ дорослої людини. Але психологічні досліди останніх літ упевнили усіх педагогів, що дитина — це зовсім окремий фізичний і духовий організм, довели до утворення цілої окремої науки — Педагогії, що досліджує дитячу душу, до вироблення окремих методів для здійснення цього дослідження. Наукові праці переконали педагогів, що кожна дитина дуже відрізняється від дорослої людини, що існують загальні типи дітей і разом з цим — дуже велика різниця між поодинокими дітьми; і з цією одмінною індивідуальністю дітей треба рахуватися кожному вчителеві, кожному вихователю і просто кожній дорослій людині.
Колишня, давня педагогіка була в засаді своїй теоретичною, сучасна, навпаки, ґрунтується вся на живих спостереженнях, на експериментах. Навіть видатні педагоги минулого — Фребель, Песталоцці — помилялися, не знаючи дитячої психіки. Сучасна експериментальна педагогіка своїми практичними висновками допомагає кожному вихователю свідомо використовувати той чи інший метод виховання. Це дає йому деяку самостійність: він уже не невільник тих чи інших приписів керівництва або теоретичних вказівок тієї чи іншої книги з теорії педагогіки — він має перед собою живий колектив учнів, яких він знає, і знає, як керувати їхніми духовими силами. Учні теж не були такі незалежні й самостійні у виявленні своїх думок, як нині. Щоб зрозуміти дитину, використовують найрізноманітніші способи — спостереження, експерименти, ведуть щоденники, проводять анкети, записують і вивчають спогади про дитинство власне і старших людей, вивчають типи дітей в творах видатних письменників. Усякий емпіричний дослід перш за все грунтується на спостереженні. Для наукової праці спостереження повинно бути систематичним і мати на оці весь час те питання, що має бути розв'язане. Спостереження повинні бути цілком об'єктивними, і записувати їх слід по можливості безпосередньо. Через те що вони проводяться планомірно, для певності вислідів їх можна повторювати в цілком однакових умовах. Спостереження за дітьми не дуже легко проводити, так само, як не легко й розумітися в них, бо психологія дитини цілком одмінна від психології дорослих; крім того, настрої дитини дуже мінливі, засоби до висловлювання їх ще досить невиразні, от через що і прості спостереження за дітьми вимагають від тих, хто їх проводить, деякої психологічної наукової підготовки, абсолютної об'єктивності, щоб як-небудь не підвести дитину під вплив сугестії щодо педагогічного експерименту.
Експеримент — це осібне спостереження, здійснене в певних витворених науково умовах, яке відрізняється від звичайного спостереження ще тим, що останнє носить випадковий характер, і щоб його повторити, треба часом дуже довго чекати, а експеримент здійснюється з волі експериментатора, який може міняти умови, щоб поширити своє спостереження. ............