Люди говорять різними мовами. Iх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимеруть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова, це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину світового населення. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства. Дейвид Кристал, один із світових експертів з питань мов, автор книги "Мовна смерть" вважає, що мовна різноманітність це унікальна річ, і втрата кожної мови, збіднює наш світ. Мовна різноманітність - це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті, завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрозмаїтіших обставин. Я думаю, що мова, це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна це здійснити є через мову - це подивитися, як кожна мова по різному охоплює бачення світу. Що разу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу. 21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. На жаль, ми маємо дуже трагічні паралелі з нашою історією. Тільки якщо про події в Бангладеші ми вже знаємо добре, то про події з нашої історії нам доводиться ще багато чого розповідати і відкривати. 1951 року студенти Харківського університету виступили проти складання іспитів російською мовою. 33 найактивніших розстріляли, 800 репресували. Отож, чи ми святкуємо, чи ми тризнуємо - це, мабуть, риторичне запитання ініціативою відзначати свято рідної мови вийшли у Львові ще в 1998 році. Тоді Ірина Фаріон разом зі студентами Інституту архітектури Львівської політехніки до Дня української писемності, що відзначається 9 листопада, в День Нестора-літописця, організували першу виставку плакату на тему "Передамо нащадкам наш скарб - рідну мову''. І цього року, готуючись до Дня рідної мови також силами студентів Львівської політехніки були виготовлені тематичні плакати і розклеєні по місту. Однак цього разу виставка студентських плакатів, спрямованих проти засилля російської мови, була піддана критиці з боку Російського молодіжного братства, яке звинуватило організаторів у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. До кого насамперед виставка звернена - до національних меншин чи російськомовних українців, чи загалом до всіх громадян України? Ми сповідуємо дуже просту ідеологію - ідеологію твердого егоїзму. Не апелюємо до самих себе, бо нічого ціннішого для кожної людини, ніж вона сама, безперечно, немає. ............