Реферат на тему

Витоки та передумови демократії

ПЛАН

1. Витоки демократії.

2. Класифікація передумов демократії.

2.1. Особливості економічних передумов демократії.

2.2. Особливості політичних передумов демократії.

2.3. Особливості соціокультурних передумов демократії.

Література.

1. Витоки демократії

Слово «демократія» (буквально — народовладдя) походить від давньогрецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню (1).

Аристотель розумів демократію (крайні форми якої не схвалював) як «такий устрій, коли вільно народжені й не імущі, становлячи більшість, матимуть владу в своїх руках» (3), її засадою він вважав свободу, так само як засадою аристократії — доброчесність, а засадою олігархії — багатство. 3 описаних Аристотелем більше ста політій збереглась лише одна — «Афінська політія». Політія — це, з одного боку, будь-яка форма державного правління в місті-державі — полісі, а з іншого - одна із досконалих форм демократичного правління, поміркована демократія, за якої влада перебуває в руках середнього класу. На відміну від крайньої демократії, політію високо цінував Аристотель. Тому маємо найбільш докладні відомості про функціонування демократії саме в цьому давньогрецькому полісі. Афіняни цінували і вміли берегти демократію і, дещо змінюючи форму, вона проіснувала тут (з двома короткочасними перервами, коли правили тирани) майже сто років — від середини V ст. до середини IV ст. до н.е.

У центрі міста-держави розташовувалася площа – агора (2), де мешканці Афін провадили торгівлю і де громадяни збиралися для вирішення своїх суспільних справ (на екклессію). Народні збори були найвищим органом державного правління, на яких вільні й рівноправні громадяни приймали рішення щодо найважливіших питань життя поліса. Рішення, яке підтримувала більшість учасників зборів, вважалося прийнятим і обов'язковим для виконання громадою.

Участь громадян у суспільних справах не обмежувалася народними зборами. Народ брав участь в адмініструванні через постійно діючі управлінські установи. В Афінах їх було близько тисячі, серед них - рада 500, яка визначала порядок денний зборів. Деякі з цих установ заповнювалися через вибори, інші (таких було більшість) - шляхом жеребкування, причому кожен міг займати управлінську посаду тільки раз у житті.

Для громадянина Афін політика була природнім виявом суспільної активності, не відокремленим від решти життя. Поліс і його справи сприймалися ним як продовження власного «я», а не щось відчужене й далеке. Проте в Афінах, як і в будь-якій іншій державі, ідеал державного правління дещо розходився з реальністю, наповненою суперечностями і незгодами. Є підстави думати, що збори відвідувала лише меншість громадян. Навіть за часів найвищого розквіту демократії правами участі у народних зборах користувалися щонайбільше 40-50 тис. громадян, коли у той час в Афінах налічувалося 340-350 тис. мешканців. Жінки, раби і чужоземці були позбавлені права участі у суспільних справах. Та все ж це був перший досвід інституціалізованого, заснованого на законі, демократичного правління, до того ж узагальненого теоретично. ............