Визначення економічної ефективності технологічного процесу

1. Бухгалтерський метод

Широко застосовується метод визначення собівартості обробки партії заготовок за формулою:

С = Аn + В,                                                                (1)

де С – собівартість партії заготовок;

n – кількість оброблених заготовок в партії, шт.;

А – поточні затрати, тобто затрати, які повторюються при виготовленні кожної окремої заготовки;

В – одноразові затрати, тобто затрати, які виникають один раз на всю кількість заготовок або періодично на певну їх партію.

Собівартість обробки однієї заготовки у цьому випадку визначається за формулою:

Сзаг = А + В/n.                                                            (2)

За формулою (2) і згідно з кривими, зі збільшенням кількості заготовок собівартість їх обробки знижується за гіперболічною залежністю (навіть при збереженні незмінним технологічного процесу і пов’язаним з ним одноразових і поточних затрат). Проте, це зниження собівартості відбувається тільки у певних межах збільшення кількості оброблюваних заготовок. В міру збільшення партії заготовок до деякого значення n1 ця кількість вже не може бути виготовленою при даному варіанті технологічного процесу і в заданий термін, тому буде потрібним введення додаткової одиниці обладнання з відповідним збільшенням одноразових витрат В. Це придає графікам залежності собівартості від кількості заготовок, що виготовляється, ступінчастий характер.

Рис. 1. Зміна собівартості С зі збільшенням кількості оброблюваних заготовок

Рис. 2. Зміна собівартості С з введенням додаткового обладнання

При різних варіантах технологічних процесів з різною продуктивністю обробки кількість заготовок, що потребують збільшення числа одиниць обладнання, неоднакова, що є додатковим аргументом необхідності розрахунків економічної ефективності технологічних процесів, що проектуються. При співставленні економічності технологічних варіантів вказаними методами як найкращий приймається той варіант, який дає при даній кількості заготовок найменшу собівартість. Так, наприклад, при обробці партії заготовок від n = 0 до n = n1 найвигіднішим є перший варіант із собівартістю С1, при обробці партії від n1 до n2 – другий варіант і при розмірах партії більше n3 заготовок – третій (на рисунку зона найменших затрат заштрихована).

До складу одноразових затрат В, що входять в формулу (1) і (2), включаються затрати на придбання спеціальних верстатів, пристроїв та інструментів, а також на налагодження верстатів.

Рис. 3. Співставлення собівартості трьох варіантів технологічних процесів

Поточні затрати А включають:

·  вартість вихідної заготовки Сзаг;

·  затрати на заробітну плату основних робітників Сз і всі цехові витрати, пов’язані з амортизацією та ремонтом обладнання, утримання споруд;

·  затрати на силову електроенергію;

·  затрати на нормальний різальний, вимірювальний та допоміжний інструмент і універсальні пристрої;

·  затрати на заробітну плату інженерно-технічних робітників, керівного та обслуговуючого персоналу, а також на заробітну плату допоміжних робітників цеху (інструментальна група, ремонтні робітники і т. п.).

Цехові витрати прийнято при калькулюванні собівартості визначати у відсотках від заробітної плати основних робітників цеху.

Таким чином, поточні затрати можна знайти за формулою:

А = Сзаг + Сз(1 + Р/100),                                            (3)

де Сзаг – вартість вихідної заготовки, включаючи вартість матеріалу та її виготовлення і віднімаючи вартість відходів (стружки), що реалізуються;

Р – сума всіх цехових витрат, виражена у відсотках від заробітної плати основних робітників (відсоток накладних витрат).

Відсоток накладних витрат визначається при бухгалтерській калькуляції собівартості продукції цеху за звітними даними роботи цеху і коливається в залежності від умов виробництва (серійність, оснащеність цеху, його розміри, ступінь автоматизації, організаційна структура тощо) від 150 до 800%.

Викладений метод розрахунку собівартості обробки простий і наочний, проте прийнятий за його основу спосіб визначення цехових витрат у відсотках від заробітної плати основних робітників (відсоток накладних витрат) не дає можливості врахувати різницю у витратах по експлуатації та амортизації обладнання і універсального оснащення, різної за складністю та розмірами. При розрахунку за цим методом більш продуктивні технологічні процеси виявляються більш економічними навіть у випадках застосування дуже складного і дорогого універсального обладнання та технологічного оснащення.

Для співставлення економічності технологічних варіантів бухгалтерський метод не придатний. ............