Тема: Влада і право

У Римі, як і в історії інших народів, найстародавнішим джерелом права був звичай. Боротьба плебеїв з патриціями прискорила появу писаного права. Запис і публікація законів були проведені з ініціативи плебеїв, які цього наполегливо вимагали, оскільки існуючі звичаї і закони довільно тлумачилися суддями-патриціями, які використовували неписане право виключно у своїх інтересах. Під тиском плебеїв було обрано на один рік комісію з десяти осіб (децемвірів). Комісія підготувала текст законів, які були записані на десяти дерев’яних дошках і виставлені на Форумі. Народні збори прийняли ці десять дошок-таблиць. Однак через те, що в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до. н. е. утворили ще одну комісію децемвірів, яка доповнила вже прибиті закони двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів ХІІ таблиць. Крім законів, що приймалися народними зборами, джерелами римського права в найдавніший період були рішення сенату, так звані сенатус-консульти, а інколи постанови (едикти) магістратів. Поступово зміцнюється і поширюється самостійна законодавча влада імператорів. У ІІ ст. н. е. римські юристи обґрунтували положення, згідно з яким римський народ передає свою законодавчу владу імператорам. На цей час імператорські закони конституції стають найважливішим джерелом римського права. Так, Ульпіан (ІІ-ІІІ ст.) говорив: „Що бажано принцепсу, має силу закону”. Конституції на цей час поділялися на чотири види:

1) едикти – загальні розпорядження імператора для всього населення імперії, які оголошувалися публічно;

2) рескрипти – письмові відповіді імператора на юридичні запити і скарги приватних осіб або магістратів;

3) декрети – судові рішення, винесені імператором;

4) мандати – інструкції правителям провінцій, посадовим особам.

У подальшому розпорядження імператорів стали називатися законами. Далі дуже важливу роль і своєрідним джерелом римського права в класичний період стає діяльність юристів. Вони давали юридичні консультації, складали і редагували різноманітні юридичні акти, брали участь у судових процесах. Під час розгляду судових справ юристи інтерпретували правові норми в дусі їх відповідальності вимогам справедливості і часто навіть змінювали стару норму. Оформляли вони це у вигляді письмового звернення до судів або протоколу. Найбільш відомими з юристів Риму були Катон старший, Квінт Муцій Сцевола, Сервій Сульціпій. Двох останніх вважають навіть засновниками римської юридичної науки. Ще більшого значення набувають юристи за часів принципату. Розвивається викладацька діяльність юристів, виникають школи права. Важливе місце серед робіт римських юристів мали інституції – праці, які систематично викладали основи римського права з навчальною метою. Найбільш відомі, наприклад, Інституції Гая (ІІ ст. н. е.), що складалися з 4-х книг. Надалі імператор Август дозволив лише найвідомішим юристам давати відповіді, які мали офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді-консультації, скріплюючи їх своєю печаткою. Така система була схвалена імператором Адріаном, який підтвердив цей порядок, відповідно до якого тільки погляди певних юристів мали правову тобто обов’язкову силу. Найбільші зміни, які відбуваються в джерелах права, серед яких особливої сили набирає законодавство імператорів. Діяльність юристів було обмежено. ............