Віра зовсім не є поняттям, що відповідає інтелектуальному клімату сучасності. Звичайно це поняття асоціюється з вірою в Бога й з релігійними доктринами, на противагу раціональному й науковому мисленню. Останнє, як уважають, ставиться до області фактів, на відміну від області трансцендентного, у якій науковому мисленню немає місця і яка є лише область дії віри. Для багатьох таке протипоставлення представляється непридатним. Якщо віру не можна погодити з раціональним мисленням, вона повинна бути елімінована як анахронізм, пережиток більше ранніх стадій культурного розвитку людства й заміщена наукою, що оперує фактами й теоріями.

Чи може людина жити без віри? Чи не передається віра "з молоком матері"? Хіба ми не повинні вірити нашим друзям, тим, кого ми любимо, і хіба не повинні вірити в самих себе? Чи можемо ми жити без віри в дієвість норм нашого життя? Дійсно, без віри людина стає порожньою, втрачає надію й боїться самого свого існування.

Для більше ясного розуміння справжньої проблеми, може бути, краще почати з обговорення проблеми сумніву. Сумнів теж звичайно розуміється як сумнів у чомусь - будь те яке-небудь припущення, та або інша ідея або яка-небудь людина; але воно також може розглядатися і як установка, що просочує наскрізь людську особистість, так що об'єкт сумніву має лише другорядне значення. Щоб зрозуміти цей феномен, варто провести різницю між раціональним і ірраціональним сумнівом. А потім ми спробуємо в такий же спосіб розібратися й з вірою.

Ірраціональний сумнів - це не реакція свідомості на яке-небудь помилкове або відверто помилкове припущення, а скоріше такий сумнів, яким, емоційно й інтелектуально, пофарбоване все життя людини. Для неї в жодній галузі діяльності не існує нічого, що має властивість правдивості; усе піддається сумніву, ні в чому немає впевненості.

Найбільш крайньою формою ірраціонального сумніву є невротично обумовлений сумнів. Людина, примушена сумніватися у всім, щоб вона не думала або не робила. Сумніву часто піддаються найбільш важливі життєві питання, але часто сумніви мучать і по дрібницях: яке, наприклад, плаття надягти, піти чи ні в гості й т.п. Однак у кожному разі, безвідносно до об'єкта сумніву — важливий він або дріб'язковий, — сумнів болісний для людини, розморює її.

Психоаналітичне вивчення механізму невротичного сумніву показує, що воно раціоналізує несвідомий емоційний конфлікт, основою якого є недостатня інтегрованість особистості, а також надмірне почуття безсилля й безпорадності. Тільки усвідомивши джерело сумніву, може людина впоратися з паралізацією волі, що саме й виникає з переживання внутрішнього безсилля. Якщо справжня причина не усвідомлюється, людина знаходить якесь інше рішення, що, хоча й незадовільно, все-таки дозволяє зняти стан болісного сумніву. Одним з таких псевдо рішень може бути, наприклад, змушена діяльність, у якій людина знаходить полегшення хоча б на час. Іншим може стати прийняття тієї або іншої "віри", у якій людина, так сказати, палить свої сумніви.

У наш час типовою формою сумніву є, однак, не активна, описана вище, а скоріше установка індиферентності: все можливо, немає нічого певного. Росте число людей, які сумніваються у всім - у роботі, у політики, у моралі, але, що гірше всього, ці люди думають, начебто такий стан є нормальним станом розуму. ............