Втрата близької людини

У сучасній літературі, присвяченої стресу, велике місце займають роботи, присвячені переживанням людини в ситуації горя. Найтрагічніші для людини події його життя пов'язані із втратами близьких людей, близької людини. Інша людина своєю присутністю в житті або відсутності в ній здатна викликати найдужчий біль, для переживання якої людині необхідні час, сили й життя серед інших людей.

Будь-яка втрата (так само як і придбання) жадає від людини перебудови його психічної реальності, говорячи язиком знаків, у ній з'являється новий знак, якому треба наповнити змістом і знайти йому місце в психологічному просторі й часі. Для цього необхідні особливі форми активності, спрямовані на створення відносини до нового знака.

Втрата людини - це втрата визначеності границь свого власного психологічного простору. При повідомленні про втрату людина не відразу може поставитися до неї як до реальності, сприймати факт втрати як теперішній час свого життя. Інерція існування психологічного простору й часу дає йому можливість зовнішнього збереження активності в її звичних, автоматизованих формах.

Себе людина теж не здатна сприймати реально, вона оцінює свій стан як сонний, автоматичний.

Близька людина виконує в житті кожного з нас особливу роль, що не усвідомлюється в присутності цієї людини, - вона визначає вектор активності, як би впорядковує життя в будь-яких проявах хаосу. Недарма близьких людей найчастіше називають опорою, надією, кам'яною стіною, жилеткою, у яку можна поплакати, ідеалом, центром світу й т.п.

Нереалістичність що відбувається - це головна характеристика стану, у якому перебуває людина на перших стадіях переживання горя. У нього ще немає індивідуальних форм переживання, він користується загальнокультурними - словами - поняттями, але вони не наповнені змістом. Це одне з можливих пояснень того, чому мир, у якому живе й діє людина, що горює, здається фантомним (він, по суті справи, такий і є). Значно пізніше (у кожної людини свій темп психологічного часу) виникає відношення до втрати - гостра туга й протест. Людина прагне знайти втрачену людину, знайти реально, біль здається нестерпним. У цей час спостерігаються дуже сильні приступи болю, плач, безсоння. І дорослі, і діти, що переживають горе, розуміють, що воно вже трапилося, що нічого не можна зробити, але емоційно не вірять цьому. Форма вже створена, вона повинна наповнитися змістом змісту, для цього потрібна перебудова всієї системи психічної реальності - всіх її функціональних органів і одиниць. Ця перебудова виражається в галюцинаціях (найчастіше слухових) - з'являється відчуття явної присутності близької людини поруч, відбувається помилкове дізнавання його серед інших людей. Багато хто постійно або час від часу почувають присутність поруч померлої людини.

Туга як відчуття екзистенціальної порожнечі, як неможливість відновити сенс життя є одним із багатьох переживань приступу горя. Ілюзія присутності робить переживання більше тривалим. Вона суперечить розумінням того, що відбулося. У свідомості людини виникають як би дві нові знакові форми, які забезпечують можливість внутрішнього діалогу нового типу, заснованого на виявленні характеристик реальності. Це виражається в уточненні - через невір'я - властивостей і якостей ситуації або в пошуку таких засобів організації своєї свідомості, які виключають можливість події, що здійснилась (уникати думки об померлому, виборче забування). ............