Вітроенергетика у світі

Енергія вітру розглядається фахівцями як одне з найбільш перспективних джерел енергії, здатне замінити традиційні джерела. Запаси енергії вітру більш ніж у сто разів перевищують запаси гідроенергії усіх річок планети.

У 80-ті рр. XX ст. вартість 1 кВт год вітрової енергії знизилася на 70 % і на початок XXI ст. становила 6—8 центів, що робить її конкурентоспроможною відносно енергії, яку одержують на нових теплових електростанціях, де спалюють вугілля. Фахівці переконані, що вітряні турбіни незабаром будуть удосконалені й стануть ефективними для використання на різних рівнях виробництва енергії, про що свідчать розроблені різними країнами світу вітроенергетичні програми.

Так, урядом Канади встановлено мету — до 2015 року одержувати 10 % електроенергії з вітряних установок. Німеччина планує до 2020 року виробляти 20 % електроенергії за допомогою вітру. Європейським Союзом установлено мету: до кінця 2010 року встановити 40 000 МВт вітрогенераторів. В Іспанії до 2011 року буде встановлено 20 000 МВт вітрогенераторів. У Китаї прийнято Національний план розвитку, згідно з яким планується, що встановлені вітроенергетичні потужності Китаю мають збільшитися до 5000 МВт до 2010 року й до 30 000 МВт — до 2020 року. Індія до 2012 року збільшить свої вітрові потужності в чотири рази порівняно з 2005 роком: до 2012 року буде збудовано 12 000 МВт нових вітряних електростанцій. Нова Зеландія планує виробляти за допомогою вітряних енергоустановок 20 % електроенергії; Велика Британія — 10 % електроенергії до 2010 року; Єгипет до кінця 2010 року має встановити 850 МВт нових вітрогенераторів.

Хоча приземні вітри дмуть не постійно, змінюють свій напрямок, а їхня сила змінна, вітродвигун є однією з найдавніших машин для одержання енергії з природних джерел. Через сумнівну надійність давніх писемних повідомлень про вітродвигуни не цілком зрозуміло, коли й де такі машини з'явилися вперше, але, судячи з деяких записів, вони існували вже в VII ст. н. є. Відомо, що перси в X ст. за допомогою вітряків мололи зерно, причому їхні вітряки оберталися на вертикальній осі. У Західній Європі перші вітряки з'явилися наприкінці XII ст. Упродовж XVI ст. остаточно сформувався шатровий тип голландського вітряного млина, причому голландці використовували їх не лише для перемелювання зерна, але й для відкачування води з обвалованих понижень ландшафту, на яких вони вирощували сільськогосподарські культури. Лопаті голландських вітряків у той час сягали в довжину 12 метрів. У Голландії чимало вітряків, яким нині понад 500 років, перебуває в робочому стані. Такі млини є і в Англії. Особливих змін у їхній конструкції не спостерігалося аж до початку XX ст., коли в результаті досліджень були значно вдосконалені форми й покриття крил млинів. Оскільки низькообертові машини громіздкі, у другій половині XX ст. почали створювати високообертові вітродвигуни, тобто такі вітроколеса, які можуть робити велику кількість обертів на хвилину з високим коефіцієнтом використання енергії вітру за рахунок інерційності обертання.

До 2006 року сумарні потужності вітрової енергетики зросли в усьому світі до 73 904 МВт. Переважна частина встановлених потужностей (69 % на 2005 рік) сконцентрована в Європі. Країни Єв-росоюзу у 2005 році виробляють на вітряних енергоустановках близько 3 % споживаної електроенергії. ............