РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ
ІСТОРИК, ПОЛІТИК, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
17 квітня 1882 р. в селі Затурцях, Володимирського повіту, у спольщеній родині Липинських. Казимира і Клари з Рокицьких народився В’ячеслав, і тому виховується він у дусі польської культури і традицій.
Одначе родина Липинських була немов одним із островів серед етнічного й етнографічного українського моря, що мусіло вплинути на формування молодої душі Вячеслава.
Спочатку вчиться В’ячеслав у Житомирській гімназії, згодом переходить до Луцької, а ще пізніше — до першої гімназії в Києві. І ось серед української стихії в Києві молодий спольщений шляхтич Липинський чує себе українцем. Поруч з наявною польською учнівсько-гімназичною корпорацією він засновує український гімназичний гурток з одних римо-католиків, з уваги на те, що цей гурток входить у гострий конфлікт з польським, Липинський шукає українських елементів серед зросійщеної православної молоді та кидає клич об'єднання польської корпорації разом з українською в єдиній гімназичній громаді за територіальним принципом, принципом, що пізніше відіграє таку колосальну роль в його державницькім світогляді.
Сама по собі, згідно з його наукою, територія в динамічно-політичнім розумінні — ніщо; свідомість своєї території перетворює її в активну рушійну політичну силу. Звідси, зі свідомості своєї території родиться патріотизм: любов до своєї землі, до Батьківщини. В основі буття і могутності держав лежить, за Липинським, свідомість своєї території — патріотизм.
В протилежність до патріотизму, сучасний соціалізм і націоналізм є поняттями нетериторіальними. В їх основі лежить не свідомість території, Батьківщини, а свідомість почуття спільноти з людьми одного класу — у соціалістів, чи свідомість племінної, мовної єдності, хоч би і на чужій території, — у націоналістів. В їх основі лежить свідомість антагонізму, ненависті (а не любові й братерства) до людей інших класу і стану, чи до чужого племені, хоч би і на своїй території, що у висліді дає руїну території, землі, Батьківщини. Ця засаднича теоретична теза зустрілася в політичній практиці з осудом Липинським активно пропагованого донедавна гасла: «Україна для українців». Справді, уважна обсервація факту творення на наших очах, хоч 5и тільки американської, нації, поступово схиляє у країн-дів до ревізії того політичного гасла.
На Київському з'їзді польських гімназичних осередків у 1901 р. Липинський пропонує як засаду об'єднання учнівської молоді прийняти принцип не віросповідний і не національний, а територіальний. Пропозицію Липинського з'їзд відкидає, і Липинський разом зі своїми однодумцями покидає з'їзд та остаточно пристає до українського національного табору. Ось так за прикладом Шептицького, Антоновича, Михальчука, Познанського, Свєнцицького, Т. Рильського, д-ра Юркевича, графа Тишкевича, Б. Яро-шевського і багатьох інших Липинський навіки зв'язує себе з українством ще в гімназичні роки, чим практично виправдує свою пізнішу теоретичну тезу, що як українська спольщена провідна верства, так і українська обмосковлена верства можуть додатньо прислужитися для української державності. Та проблема не втрачає своєї вічної актуальності і сьогодні, коли вже еміграційне українське суспільство б'ється над рецептами, чи і як використати осовєтизовану «шляхту» — совєтську провідну верству — українського походження. ............
