Реферат на тему:

Військо княжих часів. Дружина й воїни

Дружина

Українське військо в XI-XIV ст. складалося з двох головних формацій: із дружини, тяжко озброєного лицарства, та з в о ї в, що були народнім ополченням.

Княжа дружина була зорганізована на зразок варязьких дружин. Хоча скандинавці втратили значіння на Україні й мусіли уступити з війська, то їх військову організацію, що визначалася дуже високими прикметами, князі зберегли та тільки її перетворили, відповідно до розвитку й потреб держави. Головна зміна була така, що на місце чужинців, які служили для своєї користі, до дружини ввійшли місцеві люди, які розуміли потреби своєї батьківщини й їй служили. Перетворення дружини склався не відразу, а поступово.

Спершу переважали в ній варяги, потім туди що раз більше напливало слов’янського елементу й нарешті дружина зовсім поукраїнщилася. Ця повільність перемін мала особливе організаційне значіння нові люди входили в вироблене середовище, мусіли до нього приспособлятися та з ним зживатися, переймати традиції дружини й потім могли їх далі передати.

Дружина не мала характеру всенародного війська, вона була доступна тільки для вищої верстви громадянства, для бояр.

Бояри (первісно »боляри«, від »болій«, великий) або луччі люди, це був клас великих землевласників, що майном і значінням вибилися понад решту населення. З князями зв’язували їх господарські й суспільні інтереси, справа оборони від нападів кочовиків, поширювання обробних просторів, розвиток торгівлі й ін. Коли вони йшли у воєнні походи, то були свідомі того, що боронять свого майна й своєї землі. До війська належали не з примусу, а тому, що військова сила давала їм провід і значіння. Вони підтримували династію, підпирали й боронили своїх князів, бо княжа влада була їх природним союзником. Князь притягав бояр до участи в кермі державою, давав їм місце у своїй раді, роздавав між них уряди та наділяв маєтностями.

Приналежність до дружини була спадщинним правом бояр. Із літописів знаємо цілі династії бояр, що з роду в рід займали вищі державні уряди й були членами княжої дружини. Так, за Ярослава Мудрого воєводою в морському поході на Візантію був Вишата. Його сини — Янь Вишатич і Путята, займали уряди воєвод за Ярославових синів. Син Яня теж належав до княжої дружини. Подібно в 1070 рр. між боярами згадуються брати Туки й Чудин, пізніше стрічаємо їх синів. Станислава Туковича й Іванка Чудиновича. Першенство в дружині мали боярські діти, сини тих бояр, що служили князеві.

Князь міг принята до своєї дружини бояр і з інших сторін. Новий київський князь Ігор Ольгович 1146. р. покликав до себе бояр Уліба, Івана Войтишича й Лазаря Саковського і сказав їм: »Як були у брата мого, так само будете в мене«.

Алё людям, що не належали до боярської верстви, доступ до дружини був дуже тяжкий. Галицький літописець із великим обуренням зазначує, що до значіння доходять люди з не боярського роду, такі, як Суддич »попівський внук« або Лазар Домажирич і Івор Молибожич »із мужицького роду«. Хиба йно дуже великі заслуги й особиста підприємливість могли людину з низького роду винести в ряди дружини.

Чи з прийняттям до дружини боярином князь укладав яку формальну умову, про це не знаємо нічого певного. Так само неясно, чи був тут який святочний церемоніал, як це бачимо на заході Європи (напр., лицар вкладав свої руки у руки князя). ............