Реферат на тему:
Військо княжих часів: підготовка до війни
Війна й мир
Війна звалася рать: »почати рать«, »встати раттю«, »йти раттю« й ін. Деколи в цьому значінні вживається слово »полк«, пізніше приймається й »війна«. Неприятель називався »ратний«.
Лицарські князі явно проголошували війну. Славний завойовник Святослав усе повідомляв про те, що хоче почати війну: »посилав до краю, кажучи: »хочу на вас іти«. Того звичаю пильнував і Володимир Великий: »Прийшов Володимир із варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополка: »ідіть до брата мого і скажіть йому, — Володимир іде на тебе, готовся з ним битися«.
Війну проголошували святочно через послів. Коли князі Олеговичі почали були виступати проти Ізяслава Мстиславича, він 1147. р. вислав до них свого посла й нагадав їм їх присягу, що, мовляв, будуть жити з ним у мирі. Коли ж Олеговичі не дали ясної відповіді, Ізяславів посол приїхав до них удруге і привіз їм »хрестні грамоти«, тобто підписані ними грамоти з присягою. Посол промовив до них за князя: »Цілували ви мені хрест до кінця свого віку,— а оце ви, браття, хрест переступили, і почали придумувати зраду й хотіли вбити мене; так нехай буде зі мною Бог і сила животворного хреста, — і мені як Бог дасть«. І при цих словах посол кинув їм хресні грамоти. Ці слова »відкинути хресну грамоту« означали проголосити війну. »В той час розсварилися Всеволод із Володимирком — і почали шукати один на одного вини; і Володимирко відкинув йому хресну грамоту, а Всеволод із братами пішов на нього« (1144. р.)
Але бувало й таке, що війну починали, не проголошуючи її -- несподівано нападали на противника, щоб не дати йому підготовитися до боротьби.
Війну можна було вести всякими способами. З ворогом не тільки; стрічалися в бою, але й руйнували його землі, палили села, забирали населення в полон. У поході Данила на белзьку землю 1221. р_ »боярин грабував боярина, мужик мужика, городяни городян гак, що не залишилося одного села не пограбованого, як це книги говорять притчею: не залишився камінь на камені. Белжани називають це »злою ніччю«, бо ніч погану гру з ними заграла, — повоювали; їх перед світанком«.
Траплялося й таке, що бранців, що попали в полон, убивали. Погану славу здобув собі Ізяслав Мстиславич, що підступом у бою приманив галичан і казав їх повбивати: »залишився Ізяслав із малою дружиною на побоєвищі, й поуставляв стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і він набрав силу бранців. І коли побачив велике число бранців, казав їх рубати — а луччих мужів забрав зі собою. І був плач великий по всій галицькій землі« (1153. р.).
Але такі події громадська думка гостро осуджувала. Особливо ж: духовенство старалося стримувати князів від жорстокості!. Бували теж спроби унормувати ведення війни й забезпечити спокійне населення від війська. В 1229. р. прийшло до такого порозуміння: між Данилом та Конрадом Мазовецьким: »створили між собою клятву Русь і ляхи: як потім коли буде між ними війна, то ляхи не будуть воювати руської челяді, ні Русь лядської«.
Підчас війни скоро приходило до мирових переговорів. Звичайно слабша сторона, якій у боротьбі не поталанило, вишукувала;, собі посередника і той старався довести до мира. Таким »ходатаем« у 1147 р. був галицький Володимирко, що заступався перед Вячеславом і Юрієм за їх братанича Ізяслава. ............
