Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Геологічний факультет
Кафедра гідрогеології та інженерної геології
Заочна форма навчання
РЕФЕРАТИВНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
«Історична геологія з основами палеонтології»
на тему
«Загальна характеристика девонської системи»
Київ – 2011
Девонська система (пері́од), девон (від Девоншир – графство у Великобританії) – четверта по порядку система палеозойської групи шарів земної кори, що відповідає четвертому періоду палеозойської ери геологічної історії Землі. Йде за силурійською системою і передує кам'яновугільній системі. Час, впродовж якого утворилися гірські породи, що складають D, визначається радіологічними методами від 410 млн. до 350 млн. років тому, тобто, тривалість D близько 60 млн. років.
D уперше виділена в 1839 англійськими геологами Р.Мурчісоном і А.Седжвіком на території Великобританії. Перше розчленовування D на відділи і потім яруси було проведено в Рейнських сланцевих горах і в Арденнах німецькими геологами – братами Зандбергер (1845), французом Госсле (1875-90) та ін. Первинні межі і об'єми виділених ярусів піддавалися при подальших розчленовуваннях D деяким змінам. Проте дробові стратиграфічні підрозділи уперше знайдених розрізів і нині вважаються стратотипічними.
На території СРСР відклади D спочатку були відмічені російським дослідником Э.І.Эйхвальдом в межах сучасної Новгородської області (1839-40) і німецьким геологом Л.Бухом, а ґрунтовніші описи отримали в роботах англійського геолога Р.Мурчісона, французького палеонтолога Э.Вернейля і російського палеонтолога А.А.Кейзерлінга (1845). Пізніше у вивчення D великий вклад внесли російські геологи Ф.Н.Чернишов, П.Н.Венюков, що намітили найважливіші стратиграфічні підрозділи D.
З радянських фахівців значний вклад у вивчення D був внесений Д.В.Наливкіним, Б.П.Марківським, Д.В.Обручевим, Р.Ф.Геккером.
D ділиться на 3 відділи і 7 ярусів, з яких три нижніх досі не можуть вважатися твердо встановленими. Межі D і її нижнього і середнього відділів дотепер є предметом дискусій. Нижня межа проводиться нині в основі граптолітової зони Monógraptus uniformis; верхня межа – в покрівлі зони Wocklumeria і шарів этрень Бельгії.
Загальна характеристика
Історія розвитку материків в D обумовлена їх структурним планом, успадкованим від попередніх періодів. На початку палеозою в Північній півкулі існували древні Східно-європейська, Сибірська, Китайська і Північно-американська платформи, які складали єдиний материк Лавразію; Індостанська, Африканська, Південно-американська і Антарктична платформи входили у величезний південний материк Гондвану.
В межах платформ, більша частина яких представляла сушу, чітко розрізнялися підняття (щити, антеклізи) і западини (синеклізи), що вміщували зазвичай неглибокі епіконтинентальні моря.
Між платформами розташовувалися рухливі геосинклінальні пояси, окремі частини яких знаходилися на різних стадіях розвитку. У кінці силуру – початку девону закінчився каледонський тектонічний цикл геологічної історії Землі, що завершився для ряду геосинклінальних поясів, що примикали до платформ, складчастістю і гороутворенням. ............
