Реферат на тему

Законодавче та нормативне підгрунття непрямого оподаткування

В України податок на додану вартість справляється відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість”, який був прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 року (№168/97), яким був відмінений Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р., № 14-92 “Про податок на додану вартість”.

Норми порядку обчислення і сплати податку на додану вартість, прийняті Законом України “Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р., суттєво відрізняються від Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р., № 14-92 “Про податок на додану вартість” як за формою побудови Закону, стилю викладення, вживаних термінів, так і самому порядку обчислення, сплати податку до бюджету та проведення бюджетного відшкодування.

Відповідно Закону податок на додану вартість є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб’єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг) незалежно від факту походження товарів.

При цьому, споживачі, за умови реєстрації їх як платників податку, мають право відшкодувати свої витрати по сплаченому податку за рахунок податку, отриманого з покупця вироблених товарів.

Така схема сплати податку передбачає, що кожен продавець перераховує до бюджету лише суму податку, нарахованого на додану (створену) вартість в ході виробництва (обігу).

Для бюджету особливо важливо, щоб при проходженні товару на усіх стадіях переробки сплачувалися податки усіма споживачами-переробниками до кінцевого споживача цього товару (робіт, послуг).

Податок на додану вартість ефективно працює, мобілізуючи регулярно значні кошти до бюджету, за умови, якщо податок нараховується і сплачується при факті споживання товарів. Тобто, податкові зобов’язання виникають при передачі товарів споживачу, а не при умові, коли споживач фактично сплатив кошти за товари (роботи, послуги).

Відповідно до міжнародних норм справляння податку на додану вартість на території України запроваджено спеціальну реєстрацію платників податку на додану вартість у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання свідоцтва про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість, що дасть можливість створити єдину базу даних платників податку.

При цьому, зареєстрована як платник податку на додану вартість особа отримує право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг), незалежно від їх походження. Податкова накладна, яка надається продавцем покупцю, за умови, що обидва вони зареєстровані як платники податку і мають індивідуальні номери, є документом, який дає право платнику на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.

Статтею 3 Закону впроваджено єдиний порядок обчислення та сплати податку на додану вартість для всіх категорій платників, незалежно від того, в якій валюті проводяться розрахунки (іноземна чи національна), за винятком особливостей по комісійній торгівля, тоді як згідно з Декретом Кабінету Міністрів України, при реалізації на митній території України застосовувалось декілька об’єктів для оподаткування податком на додану вартість. ............