Реферат на тему
Зброя й бойові формації
Охоронна зброя
Зброя давніх часів мала назву оружжя її можна поділити на оборонну й зачіпну. До першого роду належала броня (панцир), шолом і щит.
Броня була для охорони тіла, як панцир. Назва її перейшла від германців, чи кельтів (старонім. – груди ), — слов’яни у найдавніших часах панцирів не вживали. До нас броню занесли, мабуть, варяги, що знали різні роди залізної зброї. Панцирі з княжих часів знаємо з розкопів старовинних могил. Така броня це щось, наче каптан, чи сорочка з отвором на голову та короткими рукавами. Була вона більш, ніж метр завдовжки й сягала до колін. Зроблена була з дрібних залізних кілець, посполучуваних одне з одним; пізніше (від XV. в.) такий панцир звався кольчугою. Степовики носили теж броні, але інші, зі шкіри з нашитою залізною лускою. Від печенігів та половців разом із іншою здобиччю приходили до нас і такі панцирі. Могли бути в нас ще й інші роди панцирів, що приходили зі Сходу, з Візантії або із Західної Європи. Так, у грамоті володимирського князя Володимира Васильковича з 1287. р. згадано про якісь »броні дощатиє«. Згадок про частини зброї для охорони ліктів, колін і взагалі ніг у тих часах немає.
Шолом, залізна покрова голови. Назва — німецького походження (готське Іііітй). Мабуть, його в нас поширили разом із бронею варяги. Шоломи княжих часів, вироблені з залізної бляхи, мають форму стіжка, що загострюється до гори. З переду бляха здовжувалася в вузький виступ, що охороняв ніс. Деколи з переду шолома причіплювали залізну маску, що закривала ціле обличчя. До шолома можна було дочипити й охорону на шию. З такими заслонами на шию й вуха бачимо наших воїнів на картинах із »Життям Бориса та Гліба«.
На княжих шоломах бували зображені святі, на шоломі Ізяслава Мстиславича 1151. р. написаний був святий мученик Пантелеймон золотий«, на шоломі Ярослава Всеволодича бл. 1200. р. — який зберігся до наших часів є св. Михайло з написом Великий архистратиже Господень Михаїле, поможи рабові свойому Теодорові«.
Не знаємо напевно, що воно таке означало слово прилбиця, що тільки двічі подибується в літописах: чи була це частина шолома, що хоронила обличчя, чи цілий шолом (у чехів »прилбиця« означає — шолом)'. Галицький літопис оповідає, що коли 1241. р. карали бунтівничих бояр, пороздирано прилбиці їх вовчі й борсукові«.
Щит служив до заслони тіла вже в давніх слов’ян. Як каже Прокопій — слов’янські щити були невеликі. Більші щити поширилися в нас, мабуть, за варязьких часів. Святославове військо в поході на Болгарію мало щити довгі, »великі, для безпеки пороблені аж до ніг. Коли воївники йшли до бою, несли спершу щити на плечах, потім ставили їх перед себе. На картинах нашого війська в Життї Бориса та Гліба бачимо невеликі щити, що хоронять тільки груди, вгорі ширші, в долині вужчі, вгнуті досередини. З чого й як вироблювано наші щити, про це ми докладніше не знаємо. Деколи були вони дерев’яні, і зверху помальовані. »Слово о полку Ігоревім« називає щити черленими«, — червоними. На літописних картинах бувають червоні щити.. В галицькому війську XIII. в. щити були вкриті бляхою, на сонці блищали, були як та зоря«. На щитах були різні прикраси, може, й герби лицарів; Олег, за переказом літопису, завісив свій щит на воротах Царгорода, щоб таким чином зазначити свою перемогу. ............
