Вступ
Розповідають, що один раз Наполеон на питання знаменитої мадам де Сталь, яку з жінок він вважає самою великою, відповів: «Ту, котра народила більше дітей». У цій відповіді у формі зухвалого жарту відбилася розповсюджена версія історико-біологічного призначення жінки. Розмова в цілому – характерний штрих тієї епохи, коли жіноче питання займало розуми багатьох мислителів, вчених, письменників. На думку Ф. Енгельса, «перше класове гноблення збігається з поневоленням жіночої статі чоловічою», породжуючи тим самим жіноче питання. Однак об'єктивне існування проблеми й усвідомлення її суспільством, як правило, різночасні явища. Кінець XVIII – початок XIXст. – час активного усвідомлення жіночого питання.
Нелегкою була доля росіянки жінки дореволюційної Росії, її пригноблене положення збільшувалося ярмом самодержавної держави, що тяжіло над, усім суспільством. І той факт, що жінки Росії при всьому їхньому економічному, соціальному, політичному безправ'ї зіграли виняткову роль у житті країни, потрібно ймовірно, віднести до одного з багатьох парадоксів історії.
Вітчизняна війна 1812 рік – час особливого підйому національної самосвідомості і патріотизму – сколихнула і жінок. Характерним став вступ у громадське життя не тільки представниць привілейованих верств (згадаємо Жіноче патріотичне суспільство, створене аристократками Волконською, Трубецькою, Муравйовою), але і найбільш забитих і принижених жінок з народу, уособленням яких стала Василиса Кожина…
1825 рік, що ознаменувався першим організованим революційним виступом, став для жінок Росії етапним у розвитку їхньої цивільної самосвідомості. Ю.М. Лотман справедливо вважав далеко не випадковим той факт, що «після 14 грудня 1825 року, коли мисляча частина дворянської молоді була розгромлена, а нове покоління інтелігентів-різночинців ще не з'явилося на історичній арені, саме жінки-декабристки виступили в ролі охоронниць високих ідеалів незалежності, вірності і честі». [4, 29] Жінки, духовне життя яких було обмежене рамками родини, дали історії приклад цивільної стійкості і мужності. Їхнє добровільне вигнання в Сибір слідом за засудженими чоловіками і братами одержало величезний суспільний резонанс і винятково високу оцінку сучасників і нащадків.
Декабристки, що не приймали особистої участі в революційному русі, але подтримали морально своїх рідних і близьких, передбачили активну роль жінок на другому етапі визвольної боротьби.
К. Маркс у 1868 р. писав: «Кожний, хто хоч трошки ознайомлений з історією, знає також, що великі суспільні перевороти неможливі без жіночого ферменту». «Жіночий фермент» уперше проявився в декабристському русі, щоб потім у 1860–1880-і роки голосно заявити про себе у всіх помітних початках визвольної боротьби.
З 1860‑х років жінки нарівні з чоловіками брали участь у студентських виступах, були членами радикальних молодіжних гуртків. Жінок, як і чоловіків, почали залучати до політичних процесів, судити, кидати у в'язниці, висилати, ставити під нагляд поліції. Але це був тільки початок. Подальші події розверталися різко. З кінця 1860‑х років не було в Росії ні однієї великої революційної організації, у якій би не приймали участь жінки. Ніяка інша країна світу не може зрівнятися в цьому відношенні з Росією.
День 14 грудня 1825 р. – священна дата в історії російської визвольної боротьби. ............
