Зображальна функція кличних комунікатів у поетичному мовленні Лесі Українки
    Кличні комунікати - це самостійні речення-звертання, їх модифікації - звертання в складі інших самостійних речень [6, 407].
    Кличні комунікати та їх модифікації в поетичному мовленні Лесі Українки, крім естетичного значення, зумовленого прагматичним значенням контактності - називанням конкретної істоти, адресата мовлення - часто мають ще й естетичне значення, зумовлене художньою образністю засобів, з яких вони складаються. Наприклад, такі комунікати-вокативи, як татусю [7, 43], сестрице [7, 84], дитинонько [7, 31], що є емоційно-експресивними дериватами, одночасно з прагмемою контактності містять ще й прагмему емоційності (пестливості) і мають характеризуюче значення. Про можливість утворення форми кличного відмінка іменниками із значенням суб'єктивної оцінки, в тому числі й назвами неістот, писала М.Плющ [5, 41]. У поетичному мовленні Лесі Українки емоційно-оцінна конотація притаманна всім без винятку складеним комунікатам, структурну основу яких становлять назви істот: двокомпонентним, що розширені лише вигуком о (о матері [7, 193], о браття [7, 109]), бо вигук привносить у звертання значення поваги мовця до адресата; двокомпонентним із займенником мій (моя панно [7, 39], милий мій [7, 112]), у яких займенник виступає епітетом, оскільки сприяє передачі інтимності спілкування, передає відношення близькості мовця до адресата; епітетом-ад'єктивом (предки велебні [7, 249], неправий судія [7, 194], любий джуро [7, 172], які, крім передачі емоційно-оцінного ставлення мовця до адресата, певною мірою характеризують і мотиви спілкування, інтенцію мовця. Трикомпонентні комунікати із присвійним займенником і ад'єктивом-епітетом сконденсовують у собі ще більше підтекстної інформації про ситуацію спілкування, ніж двокомпонентні: мій любий козак [7, 95], наш лютий вороже [7, 109], Михайлику мій любий [7, 174]. Поширюючись напівпредикативними ад'єктивними та субстантивними зворотами, кличний комунікат чи його модифікація стає в поезіях Лесі Українки центральною частиною повідомлення, характеризує названого адресата-персонажа, і чим більше компонентів містить такий ускладнений комунікат, тим більше він ускладнюється інформативно. Т.І.Лутак називає напівпредикативні звороти, що є трансформами двоскладних речень, конденсерами вторинної предикації і вважає, що вони "включаються в речення в залежності від конкретних умов комунікативного завдання, авторських уподобань та стилістичних мотивацій" [3, 66].
    Кличні комунікати з конденсерами вторинної предикації виявляють помітну активність у поетичному мовленні Лесі Українки: О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани [7, 52], моє немовлятко, уроджене в люту годину дитятко [7, 95], Брати мої, нащадки Прометея [7, 109], богине таємна! велична Артемідо, Заступнице міцна коханої Тавріди [7, 129], Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі [7, 140], мій ти єдиний, мій зламаний квіте [7, 201], королівно, ясна панно [7, 205], мій лицарю, любий пане [7, 205]. У зв'язку з цим можна стверджувати, що художньому стилю Лесі Українки властиве згущення інформації, економне використання мовних засобів, інтелектуалізм, зумовлений уподобанням зображати різноманітні ситуації спілкування, давати якомога вичерпнішу характеристику уявній ситуації спілкування, найперше - мовцю і його співбесіднику.
    У поезіях Лесі Українки учасниками мовленнєвого спілкування часто стають не тільки живі істоти, особи, а й неістоти. ............