Часть полного текста документа:Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті Як відомо, жанр - це не якась застигла, "заморожена" категорія зі стійкими рамками, а спосіб бачення й оцінки дійсності, що реалізується в певній рухливій формі, яка надзвичайно чутлива до соціальних, історичних, естетичних змін у суспільстві. Жанр тісно пов'язаний з особистістю митця, його світосприйняттям, манерами, способом бачення дійсності, стилем, і відповідно до цього, на свій лад віддзеркалюється у його творчості. Таким чином, жанр - форма відносно стійка, якщо брати до уваги невеликі часові проміжки, але якщо проаналізувати його, взявши значний проміжок часу, то поряд із збереженими традиційними властивостями й якостями випливають на поверхню ті, які притаманні певній епосі, які відрізняють один етап літературного процесу від іншого під впливом соціально-історичних факторів, індивідуальних стильових, мовних особливостей, особливостей творчої манери письменника. Як справедливо відзначив М.Бахтін: "Жанр живе теперішнім, але завжди пам'ятає своє минуле, свій початок. Жанр - прдставник творчої пам'яті в процесі літературного розвитку. Ось чому для правильного розуміння жанрів треба піднятись до його джерел" [1]. Деякі літературознавці вважають, що універсальність жанрів може реалізуватися в творчості будь-якого художника, ніби письменник несвідомо обирає собі певний жанр для втілення своїх задумів. Проте, на нашу думку, вибір жанру - це не добровільний акт, а зумовлена обставинами, свідома, обдумана діяльність письменника, яка диктується йому соціально-історичними обставинами, що склалися на даний час, і відбита у сукупності його життєвих, моральних, естетичних переконань, у руках якого жанр стає своєрідним інструментом пізнання навколишнього світу. Загальна суспільно-політична ситуація Західної Німеччини в роки після Другої світової війни нав'язувала літературі прихильність до жанру "короткого оповідання" ("Kurzgeschichte"). Також нові завдання, що стояли перед західнонімецькими письменниками, активізують цей мобільний за своєю природою й суттю жанр, який дуже чутливий до змін у суспільному житті народу, завжди перебуває під впливом еволюційних змін і тісно пов'язаний з іншими жанрами. На питання, чому прогресивні західнонімецькі письменники в боротьбі з тогочасною післявоєнною дійсністю, наскрізь просякнутою невтішними наслідками війни, озброюються саме оповіданням, відомий антивоєнною орієнтацією своєї творчості, письменник В.Шнурре, відповідає так: "Сам матеріал підказував форму, надлишок болісних переживань періоду війни, вина , обвинувачення, відчай - все це необхідно було висловити не у великому епічному творі, ні , а саме у формі "короткого оповідання". Тоді писали, тому що були зворушені, тому що хотіли зробити висновки з страшної минулої війни і писали, щоб застерегти" [2] А Г.Белль, опублікувавши у 1962 році вже чотири романи, сказав: "Ця форма, оповідання, мені найближча... і вона залишається для мене найпривабливішою з усіх прозаїчних форм", за що його гостро критикували за однолінійну, буденно однотонну, ексцентричну направленість його творчості. Цю критику поставив під сумнів відомий польський літературознавець, який був близько знайомий із Г.Беллем і якому щиро імпонувала як творчість, хоча він неодноразово її критикував, так і сама особистість письменника, Марсель Рейх-Ранікі в одній із своїх статей, поміщених у "Цайт": "Здається, що деякі спостерігачі, які хочуть бачити Генріха Белля виключно як оповідача, керуються тільки формальним аспектом. ............ |