Тематика і проблематика циклу «бориславські оповідання» І. Франка
Багатогранна творчість І. Франка за своїм тематичним спрямуванням. Темі трагічної долі підгірського селянина Іван Якович присвятив в основному прозові твори, які літературні критики називають енциклопедією життя українського народу.
Велич цієї енциклопедії народного життя стане ще помітнішою, коли прочитаємо найчисленніші томи-книги про робітничий клас Галичини, які за місцем дії прийнято називати «бориславським циклом». Автор пересунув у них галерею постатей, що внаслідок своєї темноти, безвідрадних економічних умов, безрадісності стають предметом наживи та визискування різними Гольдкремерами.
В оповіданнях циклу постає кривава історія первісного капіталістичного нагромадження, яке вело за собою, з одного боку, перетворення вчорашнього селянина-господаря в пролетаря, «ріпника», з другого – викликало появу нового хазяїна землі – капіталіста-промисловця. В оповіданнях «Ріпник», «На роботі» мова йде про селянина, який прагне заробити грошей і повернутися на своє господарство; в оповіданнях «Навернений грішник» і «Яць Зелепуга» в центрі – той самий селянин, який безуспішно змагається з капіталістом у видобуванні нафти, розкладається морально і фізично, гине в пазурах сильного. В оповіданнях «Задля празника» і «Полуйка» – мова про кадрових робітників, цілком відірваних від землі.
Доля людини за умов первісного нагромадження капіталу – наскрізна тема бориславських оповідань І. Франка. Зображення процесів зародження та формування протесту проти усякого визиску та експлуатації промисловцями-чужинцями учорашніх хліборобів – тема оповідання «На роботі» (1877). Головний герой – зубожілий селянин Гринь, що прийшов до Борислава на заробітки. Саме це й визначає його погляд на події, явища, навколишній світ загалом, спонукає думати, зіставляти, аналізувати, робити висновки. Внутрішній монолог, який становить першу частину твору, постійне зіставлення бажаного і реального, конфліктний характер відносин між промисловцями і робітниками – художній прийоми, завдяки яким І. Франкові вдалося створити цілісний характер сильної, вольової, критично мислячої натури, такої, що «хоть до чорта в зуби» [10, 292] піде, аби досягти свого.
Його не лякають нелюдські умови праці у штольні, та саме вони викликають природне почуття протесту, непокори, ще не усвідомлене бажання помсти. «А во! – роздумує Гринь. – Жидова собі тепер проходжується. Біс би вам голови поскручував! Руки, песі, сини, позакладали на черева, повбиралися та й си походжують помежи ямами, дивляться, як ся мир християнських мучить та мордує, на них роблячи! Ех, правдо, правдо, де ти на світочку діваєшся? Ци ти припадком таки в тих нехристів у кишені сидиш?.» [10, 292]. Він різкий у судженнях, коли йдеться про платню за роботу («по згоді»), не сприймає напівдикого звичаю посвячення в ріпники тощо.
Вдаючись до художніх засобів фантастичної казки, І. Франко крізь призму Гриневого світосприйняття створює образ Задухи та її царства. Один із них – дивний сон, у якому герой переноситься у досі незнаний йому світ, де дихати легко і вільно, де казкові зелені луки, спів птахів, дзижчання працюючих бджіл, пахощі квітів та веселе сонечко серед погідного неба. ............
