Зміст
Вступ
Астероїди поясу Койпера
Близькоземні астероїди
Астероїдна небезпека: міф чи реальність
Про метеоритні кратери та про інші наслідки падіння метеоритів
Концепція створення та застосування багато ешелонованої системи захисту землі від астероїдної небезпеки
Література
Вступ
Першого січня 1801 p. Джузеппе Піацці, директор обсерваторії ум. Палермо (о. Сицилія), виявив небесний об'єкт сьомої зоряної величини, невідомий раніше. Згодом з'ясувалося, що це — невелика планета, яка обертається навколо Сонця по практично коловій орбіті, розташованій між орбітами Марса та Юпітера. Згідно з традицією, що існувала тоді, називати нові небесні світила іменами міфологічних богів Дж. Піацці назвав планету Церерою (Ceres), на честь богині — покровительки острова Синилія. Німецький аматор астрономії Г. Ольберс із січня 1802 р. розпочав систематичні спостереження цього нового об'єкта Сонячної системи і вже 28 березня поруч із Церерою відкрив ще одне аналогічне небесне тіло приблизно дев'ятої зоряної величини. Воно дістало назву Паллада (Pallas). Орбіта нового об'єкта також перебувала між орбітами Марса та Юпітера, крім того, вона містилася дуже близько від орбіти Церери. На підставі таких фактів Г. Ольберс висунув гіпотезу, що ці малі планети є уламками однієї й тієї ж великої планети, яка колись існувала в Сонячній системі, проте з якоїсь причини розпалася. Тому він приступив до цілеспрямованого пошуку нових уламків, які мали б таку ж орбіту, і 1807 р. відкрив ще одну планету— Весту (Vesta). Узагалі-то це була четверта мала планета, бо 1804 р. німецький астроном К.Л. Гардінг виявив третю. її назвали Юнона (Juno). Усі чотири щойно відкриті планети, на відміну від семи відомих на той час великих планет, навіть у телескопи здавалися лише світлими точками, як зорі. Ось чому вони й дістали добре відому тепер назву "астероїд", що означає "зореподібний об'єкт".
Протягом наступних майже 40 років не був відкритий жоден астероїд! Лише в грудні 1845 р. поштовий чиновник з м. Дрезден К. Генке виявив п'яту малу планету (її зоряна величина була 9.5), яку названо Астрея (Astraea), a 1 червня 1847 р. він же відкрив шостий астероїд. К.Ф. Ґаусс назвав нововиявлений об'єкт Геба (Heba). Того ж 1847 р. американець Дж. Гемд виявив планети Іриду (Iris) і Флору (Flora), а потім уже практично щорічно відкривали по декілька астероїдів. До 1891 р. під час візуальних спостережень на невеликих телескопах були відкриті 322 астероїди. Але шукати їх ставало все важче, бо треба було виявляти дедалі слабші об'єкти, а для цього потрібні все потужніші телескопи. З 1890 р. для пошуку малих планет стали застосовувати фотографію, і вже в 1924 р. загальна кількість їх перевищила 1000. Тому наслідувати давні традиції, називаючи астероїди іменами давньоримських богинь, ставало все важче. Поступово "міфологічний запас" був вичерпаний, і 45-й астероїд назвали вже звичайним жіночим ім'ям — Євгенія. Після цього серед назв малих планет стали траплятися чоловічі імена, прізвища першовідкривачів, відомих політиків, знаменитих учених, географічні назви, а потім і прізвища добрих знайомих, клички улюблених собак, назви океанських пароплавів, кулінарних страв і т. ін. Багато астероїдів ще чекають своєї назви і поки що мають лише порядковий номер у загальному каталозі. Тепер стало традицією називати нововідкриті астероїди іменами видатних людей. ............
