Міністерство освіти та науки України

ДонДТУ

Факультет економіки і фінансів

Кафедра гуманітарних наук

Реферат

з дисципліни: «Релігієзнавство»

на тему: «Біблія як одна з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки»

Виконала:

Ст. гр. ЕП-06-4

Стуканьова А.Ю.

Алчевськ

2007
План

1.  Біблія – священна книга християн

2.  Хрест – священний знак християн

3.  Старий Заповіт: головна ідея, основні сюжети, структура книг

4.  Доісторичні книги Старого Заповіту

5.  Історичні книги Старого Заповіту

6.  Книги повчальні, поетичні, філософські

7.  Пророчі книги Старого заповіту

1. Біблія – священна книга християн

Біблія (грец. – книга) є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XІІ ст. до н.е. по ІІ ст. н.е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними – навіяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин – Старого та Нового Завітів. Слово «завіт» означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї – Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.

Старий Завіт, який утворюють іудейські священні писання, сформувався в дохристиянські часи (з середини І тис. до н.е. по останні десятиліття І ст. н.е.), а їх виправлення та редагування іудейськими книжниками-масоретами (масора – сукупність норм і правил письма і вимови тексту, що спершу існував усно) тривало до кінця X ст. н.е. Написаний він давньоєврейською (гебрейською) мовою, а окремі фрагменти – арамейською, яка є її діалектом.

Непростим було формування старозавітного канону – корпусу (переліку, складу), послідовності, правильності, чистоти текстів. У зв'язку з цим існує кілька канонів Старого Завіту:

1)  Палестинський (яннійський) канон, створений єрусалимськими релігійними вчителями і відредагований іудейськими книжниками-масоретами. Він найбільш ортодоксальний, саме на його основі сформувався Танах.

2)  Олександрійський (діаспорний) канон сформувався в процесі викладу іудейських книг загальновживаним серед єврейської діаспори грецьким діалектом кайне. До нього входили і популярні в діаспорі, але не визнані в Палестині 11 книг.

У ІІІ–ІІ ст. до н.е. на основі діаспорної версії було зроблено переклад Старого Завіту грецькою мовою, він отримав назву Септуагінта (лат. – сімдесят). За легендою, його здійснили 72 перекладачі протягом 72 днів. Саме Септуалінта стала основою християнського Старого Завіту. В руслі її традицій, але з деякими скороченнями, канонізовано латиномовний варіант Старого Завіту, що має назву Вульгата. Неканонічні книги Старого Завіту вважають «душекорисними» (православ'я), богонатхненними (католицизм).

1.  Тора (в іудеїв – Закон або книги Закону, у християнській традиції – П'ятикнижжя Мойсееве). ............