МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра історії України
Курсова робота
Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст.
Виконала:
Студентка ІІ курсу
історико-соціологічного факультету
групи ІЮ – 22
заочної форми навчання
Опалько Надії Олегівни
Науковий керівник:
Кандидат економічних наук,
Доцент
Галуха Любов Юріївна
Рівне – 2007
Зміст
Вступ
Розділ 1. Відродженння православ’я
1.1 Становище православної церкви в Україні в XVI ст.
1.2 Зародження братств
1.3 Зв’язки братств із запорозьким козацтвом
Розділ 2. Братства – ідейні центри захисту духовних цінностей українського народу
2.1 Львівське, Київське та Луцьке братства
2.2 Внесок братств у розвиток української мови та шкільництва
2.3 Освітні діячі братств
Розділ 3. Поширення гуманізму
3.1 Гуманізм як напрям у європейській культурі
3.2 Поширення гуманістичних ідей на території України в XVI – XVII ст.
3.3 Українські гуманісти
Висновки
Джерела та література
Додатки
Вступ
Історія – це звернення до минулого, і тільки уважне прочитання й осмислення кожної її сторінки допоможе молодій людині зайняти гідне місце на шляху прогресу людства. Кожен народ, кожна нація має власну історію, в творенні якої брав участь весь народ, а не лише окрмі видатні особи, хоча вони й відіграють значну роль в історії.
Українське минуле – це, головним чином, історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні могутності й слави, мала справді легендарних героїв, мужньо долала найважчі випробування. І потім відроджувалась, виростала з руїн, виховувала нові покоління, закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. На жаль, цілими сторіччями ворогам, за допомогою грубого і жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехні і підступу, розпалювання ненависті між етнічними групами українців, удавалось панувати над Україною. Майже всі завойовники кричали нахабно, безсоромно і цинічно, що вони несуть українцям тільки добро і щастя. Прикро, але дехто з наших співвітчизників ставав на службу до чужинських можновладців і допомагав їм гнобити свій народ. Перевертнями і яничарами, а в наш час манкуртами, називають люди таких осіб, які за гроші ладні відректися навіть від рідної матері. Але були й ті, які, навіть настромлені на польсько-шляхетські палі та підвішені на турецьких залізних гаках за ребра, вмирали з іменем України на устах. Їй вони віддавали усі свої сили, здібності, працю і навіть життя. Кожна така людина розуміла, що тільки тоді її Батьківщина, Україна, зможе стати господинею на власній землі, коли всі її сини і дочки будуть щоденно працювати для досягнення цієї великої, святої, справедливої мети. Якби нас змалечку навчили вклонятися рідному порогові рідної мови, може, тоді не розгубили б ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини і були б добрішими і милосерднішими. ............