За своїм характером українська культура належить до культур слов'янського типу. Він визначається за багатьма її суттєвими рисами і пов'язаний з історією слов'янських племен, які у другій половині І тис. н.е. утворили на теренах сучасної України першу державу. Проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не тільки культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення.
Як визнано сучасними вченими, «культура» й етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець – не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічної національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв'язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.
Розвиток духовної культури і вірувань давніх східних слов'ян, які жили на сучасній території України, був тісно пов'язаний з їхньою господарською діяльністю. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди – голосіннями.
Вірування слов'ян називали язичництвом. Вони обожнювали Сонце, Місяць, явища природи, річки, озера, ліси. Одним з головних богів у слов'ян вважався Велес – захисник худоби. Дажбог уособлював Сонце, Сварог – вогонь, Перун – грім. Прокопій Кесарійський зазначав: «Вони поклоняються рікам, і німфам, і всяким іншим демонам, приносять жертви всім їм і за допомогою цих жертв проводять ворожбу».
Давні слов'яни вірили в загробне життя, про що свідчать поховальні обряди. Особливо урочисті похорони влаштовувалися князям і знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцінних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку, залишки продуктів харчування тощо. Князівські могили насипали висотою іноді до десятків метрів, потім влаштовували там тризну – поминки. У похованнях простих людей виявляються лише знаряддя праці та речі домашнього вжитку.
У прикладному мистецтві слов'ян простежуються своєрідні стилі – «звіриний» (зображення фігур людей, коней, худоби, звірів, плазунів, птахів) і «геометричний» (створення орнаментів з трикутників, ромбів, квадратів). Зображення на знаряддях, зброї, прикрасах, предметах побуту відтворювали картини з життя слов'ян, зокрема їхню працю і боротьбу з ворогами.
Існувало в слов'ян і музичне мистецтво. Візантійський історик VII ст. Феофілакт Сімекатта у творі «Історія» повідомляв про взяття візантійцями в полон трьох слов'янських гуслярів.
Отже, слов'яни здавна розселялися в Східній Європі і на території сучасної України; їх племена займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Слов'янські родові общини поступово перетворювалися в сусідські, з'явилися приватна власність і майнова нерівність. ............