Директорія у Вінниці
Повстання, яке підняла ї Директорія проти гетьмана Скоропадського, закінчилося перемогою і 14 грудня 1918 року в Києві проголошено відновлення Української Народної Республіки. На думку істориків причиною поразки Гетьманату було нерозв'язання двох основних питань: соціально-економічні реформи та національна незалежність.
Одначе, в цей час політична ситуація була не на користь Директорії. В Одесі висадився десант Антанти, який прагнув допомогти білій армії в реставрації імперії. А більшовики, ведучи переговори з Директорією, вдруге розпочали свій віроломний похід і захопили Харків. Армія Директорії нараховувала на початку лютого 25 тисяч чоловік і, звичайно, поступалася по кількості більшовикам. 2 лютого 1919 року Директорія і уряд переїхали до Вінниці. Більшість міністрів розмістилася в готелі «Савой» (нині «Україна»), а державна канцелярія під числом 12 по вулиці Б.Хмельницького (нині вул. Козицького). Директорію очолював Володимир Винниченко, а кабінет міністрів — Володимир Чехівський, в уряді якого провідну роль гратимуть молоді політики. Взагалі уряд був більш лівим у порівнянні з попереднім.
Ми не випадково зупинилися на цьому будинкові, адже тут знаходилися міністри, деякі міністерству і взагалі «Савой» тимчасово став своєрідним урядово-державним центром.
Уповноваженим по евакуації та розташуванню дипломатичних місій, державних установ був міністр внутрішніх справ Трухлий, який разом з комендантом Вінниці здійснював переведення державних служб.
Міністерства крім «Савою» знаходилися в готелях «Франсуа», «Бель-Вю», «Континенталь», «Палас», «Гранд Отель» (наше місто тоді мало 6 готелів), а також в Учительському інституті, помешканні міської управи, будинкові окружного суду, 1-й і 2-й жіночих гімназіях, приватних помешканнях, римо-католицькому костелі, комерційній школі.
Робочий час у міністерствах був від 9-ї ранку до третьої пополудні, але засідання кабінету міністрів проходили, як правило, від 18-ї до 24-ї, а то і до пів на першу ночі. Вихідними були неділя та церковні і державні свята. Всі міністри отримали наперед тримісячне утримання. Саме у Вінниці було затверджено суму 200 мільйонів карбованців на утримання всіх 16 міністерств. Державна канцелярія, за відомостями Департаменту загальних справ, мала 190 службовців, серед яких були і вінничани. Так, наприклад, на посаду заступника міністра фінансів був призначений голова. Подільського Союзбанку Петро Ведибіда. До речі, доля цієї людини досить цікава. Дослідженням його діяльності займається відомий київський історик Сергій Білокінь, частину даних про Ведибідуя дістав саме в нього. Народився він в с. Стрільченці на Брацлавщині. Рано пристав до національного руху, ще в Кам'янець-Подільській семінарії. Далі був фізико-математичний факультет Київського університету і робота в кооперації та головування в банкові. Глибокі патріотичні почуття спонукали до державотворчої діяльності. Після поразки УНР продовжує діяльність священиком на Волині, секретарем митрополичої канцелярії, а згодом висвячений на епіскопа Краківського, трохи пізніше — Львівського. Після 1944 року — Німеччина, а далі СПІА. В Америці очолював УАПЦ в екзилі і помер в 1971 році.
Проте повернімося до державних органів, які здійснювали свої функції у досить напружений і нелегкий для України час. ............
