Зміст

І. Вступ

ІІ. Дослідження історичних романів Зінаїди Тулуб «Людолови» та Павла Загребельного «Роксолана»

ІІ.1. Роксолана, як символічне історичне жіноче

ІІ.2. джерела написання романів

ІІ.3. Єдиний сюжет романів

ІІ.4. Історичне значення романів

ІІІ. Роль Насті в історії

ІІІ.1. Настя патріотка чи зрадниця

ІІІ.2. Вплив Насті на султана

ІV. Специфіка творення жіночих образів в історичних романах Зінаїди Тулуб «Людолови» та Павла Загребельного «Роксолана»

IV.1. Засоби характеристики персонажів

IV.2. Переосмислення характеру Насті

IV.3. Розкриття авторами образу головної героїні

Висновки

тулуб загребельний людолови роксолана

І. Роман (франц. roman, нім. Roman, англ. novel) — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком.

Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.

У романі органічно переплітаються різні види організації мови — монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики.

За ідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди: соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрні тощо. Однак такий поділ не завжди буде коректним з точки зору теорії, оскільки один і той же твір може бути одночасно і соціальним, і філософським, і історичним, і пригодницьким. В такому разі треба враховувати, яка риса домінує у творі.

У західноєвропейській літературі XVIII століття набуває особливої популярності авантюрний роман («Жіль Блаз» Лесажа), роман виховання («Вільгельм Мейстер» Ґете), психологічний роман («Памела» Річардсона). У цих творах з'являється дедалі більше елементів соціального критицизму, розвінчання моральних засад суспільства, в якому жили герої.

Все це готує появу в XIX столітті реалістичного роману, найвизначніші зразки якого належать Стендалю, Бальзаку, Діккенсу, Теккерею, Флоберу, Золя, Достоєвському, Толстому. їхня творчість була важливим кроком уперед у глибині соціального й психологічного аналізу, гострій критиці несправедливого суспільства, показі життєвих доль звичайних людей. Найбільшої глибини та досконалості роман набув у XX столітті, його досягнення пов'язані з іменами Т. Манна, У. Фолкнера, Р. Роллана, А. Франса, Я. Івашкевича, Г. Ґарсіа Маркеса, Ε. Гемінгвея, Л. Леонова, Ч. Айтматова. Водночас поширилися модерністські пошуки в галузі романістики, пов'язані з творчістю Дж. Джойса, М. Пруста, Φ. Кафки, Р. Музіля, Кобо Абе. У другій половині XX століття з'являється теорія та практика так званого «нового роману», або антироману. Наталі Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор проголосили можливості традиційного роману вичерпаними, а натомість здійснили спробу написати безфабульний і безгеройний роман.

Український роман зароджується в XIX столітті. Перші твори цього жанру російською мовою були написані Г. Квіткою-Основ'яненком («Пан Халявський») та Є. Гребінкою («Чайковський»). Пізніше низку романів російською мовою створили Марко Вовчок («Записки причетника», «Жива душа»), П. ............