Ефективність діяльності інвестиційних компаній в Україні

Вихід з економічної кризи і перспективи розвитку економіки України пов’язані з активізацією і посиленням інвестиційної діяльності. Інвестиції необхідні:

для відновлення і модернізації основних фондів, як виробничого, так і невиробничого призначення;

для створення й освоєння виробництв нових видів продукції і впровадження нових технологій, придбання інших нематеріальних активів;

для заповнення недоліку оборотних коштів.

Однак, масштаби інвестиційної діяльності визначаються як обсягом і реальністю розв'язуваних задач, так і можливістю одержання інвестицій. Діалектична єдність цих двох складових інвестиційного процесу очевидна: від можливості одержання інвестицій залежить обсяг інвестиційної діяльності; від масштабу інвестиційних проектів залежить потреба в інвестиціях.

Прогнози і розрахунки потреб в інвестиціях на перспективу як у цілому по економіці країни, так і по окремих галузях і регіонам значною мірою умовні і суб'єктивні і не завжди пов'язані з оцінкою реальних інвестиційних можливостей. Проте, розвиток економіки країни вимагає й інвестицій, і відновлення основних фондів, і поліпшення їх використання. Реальна інвестиційна політика на всіх рівнях повинна ґрунтуватися на реальних інвестиційних задачах і проектах і достовірних оцінках і розрахунках забезпечення інвестиційними ресурсами. Інвестиційна політика держави повинна забезпечувати умови для залучення і раціонального використання інвестицій, найважливіші пріоритети інвестиційної діяльності в країні.

Інвестиційні ресурси, в першу чергу, й в основному необхідно шукати усередині національної економіки. При цьому першорядне значення має створення умов для формування інвестиційних ресурсів підприємств і організацій за умови забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.

При інвестиційному співробітництві на рівні підприємств в поточний час необхідно виходити з того, що при вирішенні своїх завдань більшість українських підприємств практично не мають власної валюти, а вільні кошти для її купівлі на валютному ринку теж обмежені. В цьому випадку перевіреною формою довготривалого співробітництва з іноземними партнерами для залучення передової технології може бути співробітництво саме на підставі договору (контракту). Ці договори передбачають, як правило, передачу в стартовий період більш сильним партнером по кооперації (ліцензіаром) менш сильному (ліцензіату) своїх технологій, технологічного обладнання, що йому не вистачає, своїх прав на використання промислової власності. За все це ліцензіат поставляє ліцензіару вироблену ним проміжну, а потім і готову кооперовану продукцію. Організується співробітництво також в збуті і післяпродажному сервісі продукції.

В світовій практиці використовується декілька форм (моделей) договірної кооперації. Найпростіша з них - підрядна кооперація, за якої підрядник згідно з договором виробляє для замовника і, як правило, за його документацією проміжну або фінальну продукцію. Ця форма кооперування найбільш розповсюджена, але й ризикована. Вона ставить підрядника в залежне від замовника положення. За деяких умов останній може відмовитися від пролонгації замовлень, знайти іншого партнера і тим самим поставити підрядника в скрутне становище.

За формою підрядної кооперації працюють і деякі українські підприємства. ............