Етнічні архетипи в релігійному житті українців
Колективний досвід кожного народу в первісних формах, або етнічні архетипи, переходить до майбутніх поколінь, залишаючись на рівні несвідомого і виявляючись у індивідуальній свідомості. Для того, аби їх сприйняла індивідуальна свідомість, етнічні архетипи повинні бути вербалізовані, тобто висловлені.
Як виникли архетипи? Швейцарський вчений К. Юнг пояснює, що первісна людина прагнула асимілювати весь зовнішній чуттєвий досвід подіями свого духовного життя, їй недостатньо було бачити схід чи захід сонця; ці події одночасно мали стати психічною подією, тобто сонце у своєму перетворенні повинно уособлювати для людини долю божества або героя, який, по суті, не живе ніде, окрім як у душі людини. Таким чином, міфологізовані процеси природи (літо, зима, фази місяця, період дощів тощо) є символічним виразом внутрішньої і несвідомої драми душі, яка переноситься на події природи і може бути усвідомлена людиною. Архетипи органічно пов'язані з релігією.
Етнічні архетипи українців впливають на думку, почуття, символіку, релігійні уявлення. Безумовно, вони можуть зазнавати певних змін, адже уявлення поганина і християнина відрізняються. Архетипи українців виявлялися навіть тоді, коли вони користувалися іншою розмовною мовою. Яскравим прикладом цього є письменник Микола Гоголь, який у своїх російськомовних творах залишався українцем, особливо в релігійних почуттях.
На думку дослідників, серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип доброї матері. Він виявився вже в часи трипільської культури. Раніше згадувалась трипільська богиня родючості — Велика Матір усього сущого. Вона пов'язана з хліборобським характером життя наших пращурів, що підтверджують домішки до глини борошна і зерен злаків у виліплених фігурках з магічним значенням. Одним з різновидів вербалізації архетипу доброї матері є матір-природа (добра земля), що переноситься на рідну землю взагалі (неньку-Україну). Про релігійний характер архетипу доброї рідної землі яскраво свідчать думи, де поряд вживаються слова "край веселий" і "мир хрещений" ("мир християнський"), У думі про втечу трьох братів з Азова "земля турецька" ототожнюється з "вірою бусурменською". У колядках українці просять Бога глянути на їхню землю, на Україну. Щедрівки теж нерідко прославляють хліборобську працю на рідній землі. Архетип доброї землі як матері широко розповсюджений в українській художній літературі (твори Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Степана Васильченка, Ольги Кобилянської та ін.).
Згаданий архетип у колядках і щедрівках часто втілюється в образі української господині. Олекса Воропай з цього приводу пише, що господиня в колядках і щедрівках — це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкошів, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Безумовно, йдеться про роботу в полі, на добрій рідній землі.
Незважаючи на любов до землі, яка властива українцям, наші предки не знали богині, як у греків Гея. Отже, земля не стала якоюсь персоніфікованою богинею. ............
