2.1 Докласична антична давньогрецька фiлософiя.
    2.1.1 Натурфiлософiя Мiлетської школи.
    Виникла в YI ст. до н.е. в м.Мiлетi, була одним з осе- редкiв iонiйської фiлософської традицiї. Основними представ- никами були Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.).
    Вчення мiлетцiв про природний початок свiту протистав- ляється мiфологiчним уявленням про створення свiту богами iз хаосу. Мiфи про богiв мiлетцi вважають зайвим припущенням про стороннi сили, якi свiтовi не потрiбнi для його виник- нення та iснування. Мiфологiчно-теогонiчне тлумачення свiту у мiлетцiв замiнюється Логосом (у значеннi 'слово','смисл', 'судження', 'задум', 'порядок', 'гармонiя', 'закон'). Даний термiн мiлетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактич- но вiдповiдає головним визначенням поняття 'Логос'. Вперше цей термiн ввiв послiдовник мiлетської фiлософiї Гераклiт, маючи на увазi космiчний порядок, який забезпечується неза- лежним вiд людей i богiв законом буття. В спробах визначити першопочаток цi фiлософи повнiстю ще не вiдмежувалися вiд мiфологiчної традицiї використовувати чуттєво-наочнi образи, тому ззовнi їх тексти нагадують мiф, а не аналiтичну систему понять. Уподоблення першопочатку особливiй природнiй стихiї, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода - Фалес, повiтря - Анаксiмен, вогонь - Гераклiт) продовжує традицiї саме мiфологiчного опису. Проте вже у Анаксiмандра поняття про 'апейрон', який не дається безпосередньо чуттям, а може бути осягнутий лише розумом, являє собою крок до суто поняттєвого вiдображення свiту. Апейрон, однак, ще не уявляється як по- няття взагалi, вiн визначається як найменша частинка, першо- речовина, яка з причин мiкроскопiчностi своїх розмiрiв не може бути вiдчутною.
    Визначальна тенденцiя цiєї школи - намагання знайти не- видиму простим оком єднiсть у видимiй багатоманiтностi ре- чей. Ця єднiсть може бути опанована тiльки розумом. Причому вона розглядається як завжди iснуюча в безмежному Космосi. Першопочаток породжує всю багатоманiтнiсть речей, обiймає все iснуюче, оформлюючи його в упорядкований Космос, i керує рухом та розвитком Космосу.
    Першi фiлософи стародавньої Грецiї визначили фундамен- тальну фiлософську проблему виникнення порядку, Логоса iз Хаосу. Iснування Логосу поряд iз Хаосом суперечить визначен- ням цих термiнiв. Вирiшення даної суперечностi було здiйсне- не Гераклiтом завдяки створенню першого вчення про розвиток, змiни в свiтi шляхом боротьби протилежностей.
    2.1.2 Фiлософiя пiфагорiйцiв.
    Найчастiше називається 'пiфагореїзм'. Така назва похо- дитьвiд iменi засновника - Пiфагора (YI ст. до н.е.).
    Спочатку пiфагорейство виникло як релiгiйний рух, що сформувався у релiгiйну громаду в мiстi Кротон (пiвденна Iталiя - колонiя Грецiї). Основними положеннями релiгiйного вчення були вiра в живе тiло Космосу (вогнене кулевидне тiло - мiф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу i Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простiр у Космос iз його вiдокремленням усiх речей мiж собою, пiдпорядкуван- ням речей єдиному законовi. Ця релiгiйна громада була пере- конана в переселеннi душi людини пiсля її фiзичної смертi в тiла iнших iстот.
    В подальшому (Y-IY ст. до н.е.) серед пiфагорейцiв на- була поширення фiлософська тенденцiя самоусвiдомлення. Найбiльш вiдомими пiфагорейцями були Фiлолай, Еврiт, Архiт, Алкмеон. ............