Філософія Ренесансу
Ренесанс визначається як історичний процес ідейного й культурного розвитку напередодні ранніх буржуазних революцій, що має самобутню цінність. Його елементи починають проявлятися на пізній фазі феодалізму й обумовлені розкладанням, що починається, феодальної системи. Весь процес триває аж до ранніх буржуазних революцій.
У розвинених країнах Європи вже на переломі XII і XIII ст. у зв'язку з розвитком ремесел і торгівлі, з розквітом міст відбувається ріст продуктивності праці. Місто представляло силу, завдяки якій феодалізм прийшов до вершин своєї економічної зрілості, але разом з тим у росту міст проявлялися риси, які переходили за рамки феодального ладу. Із прогресуючим економічним розвитком міст зв'язаний процес швидкого нагромадження торговельного й лихварського капіталу, а згодом виникають зародки (локальні, обмежені, нестійкі) капіталістичних виробничих відносин. Мануфактури були, однак, спочатку скоріше виключенням, чим правилом. У сутності Ренесанс є періодом подолання попередньої тривалої стагнації продуктивних сил.
У феодальній Європі існували більші розходження в економічному, політичному й культурному розвитку міст, тому Ренесанс не виникає відразу у всіх країнах, але насамперед у найрозвиненіших. Його колискою є Італія - майже весь перший період свого розвитку Ренесанс був «італійським явищем», і лише в другому періоді він здобуває європейський характер. В історіографії на Заході існує лапідарна хронологія Ренесансу: ранній Ренесанс - Trecento (починаючи з 1300 р. XIV в.), зрілий Ренесанс-Quattrocento (XV в.), пізній Ренесанс - Cinquecento (XVI в.). Це розподіл безпідставно, тому що воно абстрагується від національних і інших розходжень розвитку Ренесансу в різних країнах тодішньої Європи. .
Головні носії ідеології Ренесансу - міські вищі шари, умільці, міщани, монастирські й церковні інтелектуали - перебували в гострому політичному протиборстві із середніми й нижчими шарами міського населення, нехтували бідноту («плебс» ), незаможних. У той період ще не дозріли класові протиріччя між міщанами й феодальним дворянством, навпаки, дворяни й навіть високі представники церкви симпатизували міщанським шарам, положення й спосіб життя яких представлялися привабливими.
Ідеологія Ренесансу має як би подвійну спрямованість: з одного боку, антифеодальну, з іншого боку - антиплебейську. Міщанські верхи прагнули до стабілізації й розширення товарно-грошових відносин за допомогою реформ державного апарата й церкви. Термін «ренесанс» правильно вживати саме в цій класовій визначеності. Головний зміст і навіть головну рису цього історичного процесу відбиває не дослівний переклад цього терміна (фр. renaissance - відродження, тобто відродження, новий розквіт античної культури, науки й філософії), а антифеодальний зміст процесу, спрямованість проти церкви, дворянства й всіх феодальних порядків.
Для мислення, ідеології й культури Ренесансу вирішальною тенденцією, що характеризує переворот, є перехід від теоцентричного до антропоцентричного розуміння миру. Це процес діалектичний, суперечливий, складний, здійснюється він повсюдно, але в різних модифікаціях, варіантах, формах.
Ренесанс охоплює ту фазу історії, у якій християнська релігія вже не має домінуючої, монолітної позиції. ............
