КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Гадяцька угода 1658 року, її зміст та вплив
на державницькі процеси в Україні
ВСТУП
«Ми народженні у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї», — виголошував у квітні 1659-го перед депутатами сейму у Варшаві 47-річний Юрій Немирич — канцлер новоствореного Великого князівства Руського.
Необхідно зазначити, що автори державницьких концепцій прагнули пов’язати свої теоретичні побудови як з досягненнями світової, в першу чергу європейської, політичної думки, так і з ідеями своїх попередників. В багатьох творах українських мислителів значна увага приділялась питанню наслідування попереднього досвіду державотворення, аналізу причин втрати українським народом власної державності, ролі, яку в цих процесах віді-гравали народні маси та національна еліта. Історизм, прагнення віднайти "зв’язок часів", передбачити майбутнє нації, сформулювати перелік проблем і завдань шляхом аналізу минулого і сучасного, є однією з най-характерніших рис концептуального вирішення українською політич-ною думкою проблеми державно-політичної самостійності України.
Комплекс проблем, пов'язаний із причинами, укладенням та наслідками Гадяцької угоди, що була підписана між представниками короля Речі Посполитої Яна II Казимира й гетьманом козацької України Іваном Виговським разом із генеральною старшиною восени 1658 р. поблизу Гадяча на Полтавщині й ратифікована у дещо зміненому варіанті на Варшавському сеймі 1659 р., уже довгий час перебуває у полі зору не лише вітчизняної, але й зарубіжної історіографії1.
Українські, польські, російські історики, серед яких - М. Костомаров, В. Будзиновський, М. Стадник, М. Гавлик, В. Герасимчук, М. Грушевський, Л. Кубаля, Д. Дорошенко, В. Томкевич, С. Наріжний, Я. Волінський, С. Мишко, В. Смолій, З. Вуйцик, В. Степанков, В. Серчик, М. Дзевановський, Я. Качмарчик, Ю. Мицик, М. Крикун, Н. Яковенко, В. Горобець, Т. Яковлева та ін., розкрили багато важливих аспектів, пов'язаних із генезою, укладенням та наслідками цього важливого в історії Центрально-Східної Європи українсько-польського договору. Водночас, вивчення питання щодо спроб відновлення Гадяцької угоди (або ж її окремих положень) за правління гетьманів Війська Запорозького Юрія Хмельницького (1659 - 1663 рр.), Павла Тетері (1663 - 1665 рр.), Петра Дорошенка (1665 - 1676 рр.), Євстафія Гоголя (наказного, 1675 - 1679 рр.) і пізніших часах, на жаль, поки що перебуває на початковій стадії розробки.
РОЗДІЛ 1. Причини підписання угоди
Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допусти Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.
Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполітої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. ............