Гетьман Марк Жмайло
Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебували на гранi вiйни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом ряд вимог, вiд яких тепер не збиралися вiдступатися, але якi поляки не збиралися виконувати. Ну як король i сейм могли пiти, наприклад, на скасування унiї i на поширення по всiй Українi православ'я? А ще козаки вимагали узаконити їх козацьке судочинство, тобто за певнi провини козакiв повиннi були судити козацькi суди за козацькими звичаями, а не суди польськi. Занадто глибоке полiтичне підґрунтя мала й вимога про те, щоб з територiї Київського воєводства було виведено всi польськi вiйська, а їх мiсце зайняли гарнiзони українських козакiв...
Добре розумiючи, що всi цi вимоги - дипломатично замаскований ультиматум, король наказав головнокомандуючому польськими вiйськами Станiславу Конецпольському пройтися вогнем i мечем по українських землях i примусити козакiв пiдкорятися законам. Як у будь-якого вiйськового, у Конецпольського був сильний аргумент - близько 30 тисяч солдатiв. Коли вiн привiв це вiйсько до Канева, мiсцевi козаки виявили згоду вести переговори, але з умовою, що Конецпольський почекає, поки прибуде гетьман Жмайло. Та польський головнокомандуючий добре знав, що в таких випадках козацькi гетьмани самi не прибувають, вони приводять з собою кiлька тисяч козакiв. Тому вiн вiдмовився чекати на появу Жмайла. А козаки не мали стiльки сил, щоб прийняти бiй, i тому вони вiдступили спочатку до Черкас, потiм до Крилова.
А в цей час гетьман Жмайло збирав вiйсько. Про намiри Конецпольського вiн дiзнався ще тодi, коли коронний гетьман тiльки-но вирiшив iти в Україну. Але сталося так, що частина козакiв вийшла в море, щоб штурмувати Синоп i Трапезунт, частина розiйшлася по навколишнiх степах. Крiм того, Жмайло повiв переговори з кримським ханом, розраховуючи на його пiдтримку. Але, як свiдчать хронiсти, польському пословi в Бахчисараї вдалося золотом пiдкупити хана, щоб той не втручався у "внутрiшнi справи Польщi". Втiм, хан i не поспiшав втручатися. Досвiд усiх його попередникiв переконував: варто українцям затiяти чергову вiйну з Польщею, як їх Україна негайно ставала досить легкою здобиччю орди. При цьому страждала саме Україна, бо до власне польських земель орда, як правило, не доходила. Отож Мухаммед-Гiрей вирiшив задумливо почекати, поки польсько-українські пристрасті переростуть у вiйну.
Скiльки не скликав Жмайло своїх козакiв, зiбрати йому вдалося лише близько двадцяти тисяч, тобто на десять тисяч менше, нiж привiв з собою Конецпольський. До того ж, вiйсько коронного гетьмана поповнювалося мiсцевими загонами польської шляхти та частиною реєстрових козакiв, здебiльшого заможних, яким не хотiлося втрачати свої володiння. Отаборившись на березi рiчки Цибульник, козаки спробували знову повести переговори з Конецпольським, але той висунув такi вимоги, прийняти якi козаки не могли. Це засвiдчила козацька рада, i про це ж коронному гетьману повiдомили 13 послiв, що прийшли до табору полякiв.
Перший бiй стався прямо там, у таборi на Цибульнику, закладеному ще козаками, якi вiдступали з Черкас. Проте досвiдчений гетьман Жмайло одразу ж збагнув, що мiсце обрано невдало, отож слiд термiново закладати новий табiр. Вiдбивши першi атаки полякiв, Жмайло залишив у старому таборi лише один полк козакiв з кiлькома гарматами, а сам уночi вiдiйшов до Корукового (Курукового) озера (поблизу села Крюкова на правому березi Днiпра, навпроти сучасного Кременчука). ............
