Літо́пис - історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де статті починались зі слів "в літо". Літописи - важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської.
Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII - початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва - "козацькі", "козацько-старшинські" літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.
До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи - Самовидця (про події 1648 - 1702 років, вірогідний автор - Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 - 1700 років).
В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.
Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.
У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав "Короткий опис Малоросії" (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.
У 1765 році Петро Симоновський скомпонував "Краткое описание о козацьком народЂ" з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.
Автором "Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев" про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.
В 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав "Зібрання історичне" з описом подій в Україні у XIV - XVI столітті.
Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори - Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.
Самовидець вперше був надрукован О. Бодянським 1846 року в Москві. До надрукування літопис Самовидця був відомий в рукописах багатьом історикам першої третини XIX ст. - Д.М. Бантиш-Каменському, М.А. Маркевичу, М.О. Максимовичу та ін.
Вдруге цей літопис, за повнішим і ближчим до оригіналу списком, видала у 1878р. Київська Тимчасова Комісія для розбору давніх актів.
Літопис Самовидця, як джерело для вивчення історії України і пам`ятка історіографії та літератури, є одним з найцікавіших, де висвітлюється історія бурхливої доби XVII ст.
Літопис притягнув увагу багатьох істориків. Дослідження цієї пам`ятки почалося з того часу, коли відомий історик Орест Іванович Левицький (1849-1922рр.), при другому виданні літопису Самовидця 1878 р., додав до нього свою розвідку.
Орест Левицький, порівнявши багато списків цього літопису, прийшов до висновку, що початковий оригінальний його текст піддався великим змінам і доповненням з різних джерел пізнішими переписувачами XVIII ст. ............
