МЕХАНІЗМ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ

1. Механізм господарського управління

1.1 Сутність і цілі управління

Економічний стан окремого підприємства (фірми) та стан економіки в цілому визначаються, в кінцевому рахунку, трьома основними факторами: рівнем техніки і технологій; якістю робочої сили та ефективністю мотивації праці; організацією та управлінням виробництвом. Останній фактор є системоутворюючою умовою виробництва і впливає на два інших. Управління як особлива сфера діяльності присутнє в економіці завжди, але ринок перетворює цю сферу у центральну для виробництва.

Управління (менеджмент) – це процес поєднання ресурсів для досягнення поставленої мети.

Управління – це свідомий вплив людини на різні об'єкти та процеси навколишнього світу пов'язаних з ними людей, який здійснюється з метою надання процесам певної спрямованості та отримання бажаних результатів.

Історично склалося декілька шкіл менеджменту.

1. Школа наукового управління, або класична школа (1885–2001 рр.). Основоположник школи – американський інженер-дослідник Ф. Тейлор (1851–1915 рр.), який у своїх працях "Управління фабрикою" (1903 р.), "Принципи наукового менеджменту" (1911 р.) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував робочі операції. Заслуга його полягає у тому, що він запровадив наукові підходи підбору, розміщення та стимулювання праці робітників. До засновників цієї школи належать також подружжя Франка (1818–1925 рр.) та Ліліан (1878–1972 рр.) Гелбрайтів, які присвятили свої роботи раціоналізації та підвищенню ефективності трудових процесів. Вони заклали основи управління персоналом. Американський вчений Емерсон (1853–1931 рр.) сформулював загальну концепцію продуктивності праці.

2. Академічна (адміністративна) школа (1990–2001 рр.). Ця школа займалася вивченням питань про роль і функції управління. Основоположник А. Файоль. Він розділив процес управління на п'ять основних складових: планування, організація, підбір і розміщення кадрів, керівництво (мотивація) і контроль. На базі вчення А. Файоля у 20-ті рр. ХХ ст. було сформульоване поняття організаційної структури фірми, елементи якої представляють систему взаємозв'язків і взаємозалежних дій – функцій управління. З інших представників адміністративної школи можна виділити М. Блюмфільда, який розробив концепцію управління робочою силою (1917 р.), та М. Вебера, який запропонував концепцію раціональної бюрократії (1921 р.).

3. Школа людських відносин, або поведінкова школа (1950–2001 рр.). В основу навчання покладено дослідження поведінки людини в процесі управління. Родоначальник – Е. Мейо. Він виявив, що група працівників – це соціальна система, впливаючи на яку можна поліпшити результати праці. М. Фоллет (1811–1933 рр.) назвала менеджмент «забезпеченням виконання робіт за допомогою інших осіб». Ч. Бернард (1881–1991 рр.) своєю книгою «Функції адміністратора» (1938 р.) вплинув на розвиток управлінської думки. Представник поведінкової школи американський психолог А. Маслоу запропонував ієрархічну теорію потреб, представлену у вигляді піраміди (рис. 1.1).

Рис. 1.1 – Піраміда потреб людини

Популярним у школі людських відносин стало вчення Д. Макгрегора (1910 р.), в основу якого були покладені характеристики працівників.

4. Школа науки управління (1950–2001 рр.). Представники цієї школи займаються нововведеннями в управлінні економікою у вигляді використання кібернетики, системного аналізу, економіко-математичних методів і моделей теорії ігор, комп'ютерної й інформаційної технологій.

Основний внесок у кібернетизацію економіки внесли Н. ............