РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

МОНГОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА.

ЧИНГІСХАН  ТА  ЗАВОЙОВНИЦЬКІ ПОХОДИ

МОНГОЛО-ТАТАР.

ПЛАН

1. АРМІЯ ТА ДЕРЖАВА МОНГОЛІВ.

2. ЧИНГІСХАН ТА ЙОГО ПОХОДИ.

3. БОРОТЬБА НАРОДІВ СХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ З МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ НАВАЛОЮ.

4. ЗОЛОТА ОРДА.

5.  ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА.

1. АРМІЯ ТА ДЕРЖАВА МОНГОЛІВ.

У XII ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу життя, весь час пере­сувалися на нові пасовиська, розводили коней, волів та овець, їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис — напій з кобилячого мо­лока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингісхан.

Зламавши родоплемінний устрій, Чингісхан поділив степняків на десятки, сотні, тисячі та тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу. Увесь монгольський етнос став ордою, на-родом-воїном.

Розпочалася війна за возз'єднання Степу. Старший син Чингісхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру, його полководець Субудай розбив у долині р. Ір­тиш найманів і меркитів. У Чингіса повірили купці Уйгурії і дали йому гроші (вони сподівалися, що Чингіс­хан зможе ефективніше охороняти торгівців Великого шовкового шляху).

На початку XIII ст. монголи напали на імперію чжур-чженів, впала їхня столиця Дасін (сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздо­гнав і винищив до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель Хорезму, котрий як фанатик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма "невірними". Монголи напад відбили. Чингісхан надіслав до шаха посла, маючи намір зала­годити конфлікт, однак за наказом шаха посла Чингіса було вбито. Зрадницьке вбивство посла вважалося у мон­голів найтяжчим гріхом, який можна було спокутува­ти лише смертю. Монголи були переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають не­сти таку ж відповідальність за гріх. Одначе говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто — цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гу­манізмом на той час також не могли похвалитися.

Розділивши армію, Чингісхан наказав Джучі громи­ти половців (кипчаків), сам очолив похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталанови-тішому полководцеві Мухулі, який володів кількома мо­вами і не знав поразок. Не маючи достатніх сил для опо­ру, чжурчжені запропонували данину, проте монголи не погодилися.

Подальші монгольські завоювання нагадували сніго­ву лавину. Полонені китайські фахівці спішно вигото­вили "черепахи" на колесах і метальні катапульти для штурмування кам'яних мурів (за допомогою останніх у місто закидалися глечики з запалювальною сумішшю). 1219р. монголи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда добровільно відкрили перед Чин-гісханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги впала столиця Хорезму — Ургенч.

30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боями прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218 р. Звідусіль оточені ворогами, половці звернули­ся по допомогу до руських князів. Тоді ж до Києва при­було монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були простими: наш ворог — кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна — залиште нам по­ловців, а ми не чіпатимемо Русь. ............