Натурфілософія як основа світосприймання первісної людини
Характер та звичаї (як і природні умови, обставини життя) прадавньої людини у різних регіонах земної кулі виявляють таку одноманітність і постійність явищ, що мимоволі хочеться повторити висловлену якимсь дослідником думку: "Увесь світ є одна країна". Це ілюструють у першу чергу експонати етнографічних музеїв. У кожному з них - незалежно від місця розташування - ми бачимо сокири, молоти, долота, ножі, пилки, шкребки, шила, голки, списи і наконечники стріл. Різні лиш окремі, деталі. Те саме спостерігаємо і щодо занять: теслярські вироби, рибальські сіті або вудочки, мисливські стріли або списи, способи добування вогню, приготування їжі на вогні, плетення корзин тощо повторюються у всіх колекціях, які ілюструють побут відсталих суспільств від Камчатки до Вогняної Землі.
Такі збіги характерні і для духовних процесів.
Що є джерелом знання про духовне життя наших первісних предків? Легенди і міфи, які дійшли до нас, звичаї і забобони, які збереглися, прислів'я, приказки і загадки, інші види фольклору, наскельний живопис, відкритий у XX ст., а також спосіб життя окремих племен, не займаних цивілізацією й досі. І все це таке схоже, що є підстави розглядати найзагальніші тенденції та явища духовного життя первісних людей. Первіснообщинний лад (період від появи перших людей - пітекантропів до виникнення класового суспільства) має своєю головною структурною віссю кровнородинні відносини (племена, роди). І світ, який оточує людину - небо, земля, сонце, дерева, води, тварини, - в її уявленні (за О.В. Лосевим) - теж одна велика община, зв'язана родинними відносинами. Світ - наче родина, подвір'я. Тому провідна ідея первісної свідомості така: дійсність - живий організм, а людина - частка його. Світ у цілому і все, що його населяє, відповідно одухотворене, живе за тими самими законами і звичаями, що й рід людський. ідеалу. У процесі історичного розвитку людства певні зразки поступово перетворюються у загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. У цьому й виявляється регулятивна роль зразка.
Нормативна сторона культури яскраво виявляється у звичаях та обрядах. Звичаї - це історично сформовані способи поведінки, що мають вигляд доцільних дій, які здійснюються людьми тієї або іншої спільноти в силу трудової діяльності, під впливом громадської думки, задля відтворення зразка. Звичаї передаються з покоління в покоління. Набравши форми певного стереотипу поведінки, звичай регулює діяльність людей.
Закріплюючись із плином часу, звичаї переростають в культурні традиції. В основі кожної традиції лежить досвід того соціального колективу, який ним володіє і постійно його відтворює. Провідне значення у функціонуванні будь-якої традиції має діалектика усталеного і мінливого в ній. Відбувається безперервний процес зміни традицій, відмирання консервативних і виникнення прогресивних, що відповідають потребам та інтересам суспільства. У сфері побуту, праці і міжособових відносин культура робить істотний вплив на поведінку людей, регулює їх вчинки, обумовлює вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.
Культурі притаманна аксіологічна (оціночна) функція. ............