Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віці
Щаслива особистість - гуманістична мета освіти й сімейного виховання. Попри очевидну актуальність проблематики в науковій літературі не зустрічається єдиного бачення особистістю ідеалу. Це можна пояснити різницею ціннісних акцентів та досвідних смислів різних авторів.
Проблеми щастя та розвитку є філософськими. Потрібно концептуально визначитись, чи слід активно змінювати дитину чи радше самим у неї вчитись, бо в певному сенсі вона є досконалою. Уже в Біблії сказано: "будьте такими, як діти, бо таких є царство Боже." І вже в наші дні, згідно з давньою традицією, П.Коельо в особі героя роману "П'ята гора" закликає людей бути дітьми н вказує на "три ознаки такого стану:" ...в дітей немає минулого, вони радіють без причини та завжди мають, що робити."
По суті, діти наділені екзистенційною чуттєвістю, що асоціюється з психологічним еталоном повноти життя. Вони перебувають у вимірі "тут і тепер", вони активні, конгруентні й інтегровані в світ, який відкритий для пізнання.
На жаль, змальований образ дитинства виглядає як антична утопія. Та й не диво - часи змінилися. Прагматизм, інформаційні перевантаження, комерційні маніпуляції масами, груповий інфантилізм - все це сумні ознаки сьогодення.
Головна ідея гуманізму - повернути людям їх втрачену природність, "зупинити процес відчуження людини від духовних цінностей. А це можливо лише засобами розвитку особистості.
Якою ж конкретно мусить бути особистість як освітньо-виховний ідеал? Що сприяє досягненню цього ідеалу?
Своєрідно визначає структуру особистості Євген Глива, практикуючий науковець, представник української діаспори в Австралії. У своїй книзі "Принципи психотерапії і гіпнотерапії" він вказує на мету психотерапевта реабілітувати особистість людини, а саме, повернути їй здатність насолоджуватися усіма життєвими благами, "включно з харчами, працею, відпочинком, сексом, але також щоб вона зуміла вжитися в своє культуральне середовище та вільно і з вдоволенням спілкувалась зі своїм середовищем".
Наголошуючи на першій умові цілісної особистості - здатності насолоджуватись і радіти життю в усіх його проявах, - автор далі розмірковує над критеріями здорової розвиненої особистості, яка мусить бути здатною:
- трактувати значення та функції суспільних інституцій;
- брати на себе відповідальність за долю групи, родини, громади:
- витримувати тиск від різних детермінант, що спричиняють тривогу, дискомфорт та усілякі невигоди без того, щоб вдаватись до захисних моделей інфантильної поведінки;
а також:
- має самопошану та належну пошану до оточення;
- відрізняє минуле від теперішнього і майбутнього;
- бачить обмеження своїх можливостей, що не перешкоджає, проте, її самовпевненості стосовно досягнення реалістичних цілей;
- має відчуття свободи:
- має простір для спонтанності в самопрояві;
- толерантна до самопроявів інших
В наведеній концепції прослідковується рівновага в поведінці між самочинним, спонтанним з одного боку та підпорядкованістю суспільним інтересам, свідомим самоконтролем - з іншого.
Проблемність освітніх впливів на особистість дитини полягає в тому, що, приділяючи належну увагу другому аспекту, тобто суспільно запитаним моделям поведінки, ми забуваємо про значущість першого, а саме, нехтуємо спонтанно-ігровою, захопленою природою дитини.
І якщо вже говорити про гуманізм в освіті то завдання її - зберегти і примножити цей дитячий духовний скарб - довіру, відкритість новому, емоційну інтегрованість в теперішнє замість концептуальної залежності від минулого. ............