ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА І САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 5
1.1. Характеристика банкрутства і санації підприємства. 5
1.2. Державне регулювання банкрутства і санації в Україні 10
1.3. Методика оцінки платоспроможності та фінансової стійкості підприємства 19
РОЗДІЛ 2. ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА.. 26
2.1. Економіко-математична модель діагностики банкрутства. 26
2.2. Характеристика сучасних інформаційних систем діагностики банкрутства 29
2.3. Удосконалення методів діагностики банкрутства. 35
РОЗДІЛ 3. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА.. 39
3.1. Опис предметної області дослідження. 39
3.2. Аналіз істотних проблем ВАТ «Херсонська ТЕЦ», що загрожують банкрутством 42
3.3. Аналіз вихідних даних.. 44
3.4. Діагностика банкрутства підприємства на основі даних предметної області 63
ВИСНОВКИ.. 74
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 78
ДОДАТКИ.. 82
ВСТУП
Світова практика банкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна. Наприклад, ліквідація неефективних підприємств, які випускають незатребувану продукцію, цілком виправдана. Використання процедури банкрутства як прихованої форми переходу підприємства з рук одного власника в руки іншого, який, власне, ініціює цю процедуру, є не українським ноу-хау тіньової приватизації, а одним із легітимних інструментів «вільного ринку». Щоправда, на Заході застосовувати такі схеми стає дедалі складніше, а законодавство Євросоюзу взагалі розцінює таку процедуру як практично неможливу, сприяючи фінансовому оздоровленню підприємств-банкрутів і створюючи умови для «прозорого» переходу їх у руки інвестора-санатора. Україна теж має законодавство про банкрутство, але воно поки що не лише допускає «тіньову приватизацію», а й ставить права кредитора вище прав трудового колективу, інвестора, держави та підприємства-боржника.
Цікаво, що в 90-ті роки, на які припало багато банкрутств вітчизняних підприємств, процедура санації практично не застосовувалася, і це було головною відмінністю української практики від світової. Хоча і в нас, і за кордоном банкрутство часто відбувалося з одних і тих самих причин. Наприклад, за даними Федеральної корпорації страхування внесків США, кримінальні дії працівників підприємств і банків, а також кредиторів та позичальників є у 25—30% випадків причиною краху кредитних установ. У нашій країні ця цифра удвічі більша. За словами Володимира Грановського, начальника управління металургійної промисловості Мінпромполітики України, «оборотні кошти вітчизняних підприємств були вимиті ще в середині 90-х років. І ці гроші нікуди не ділися, вони просто перекочували до нових господарів, які керують виробництвами. Винні в цьому фірми, т.зв. фінансові партнери, які доводять підприємство до банкрутства, проводять цю процедуру, а потім намагаються за безцінь отримати завод». [4]
За кордоном санація має не лише історію, а й популярність. У пам’ятку світова фінансова криза 1998 року, коли англійський банк із двохсотлітньою історією Barings (один із найстаріших і найбільших у світі) був, по суті, розорений. ............