Інтерпретація фольклорного образу русалки в українській романтичній традиції
    Особливий інтерес для з'ясування співвідношення міфологічної семантики образу русалки та його мистецької інтерпретації становить українська література ХІХ ст., оскільки творилася вона ще в період активного побутування міфологем. Об'єктом для такого роду спостережень має слугувати найперше творчість Л.Боровиковського, І.Вагилевича, М.Костомарова, М.Маркевича, Т.Шевченка.
    Ключові слова: міфологія, міфологема, фольклор, література, романтизм, русалка, образ, інтерпретація, трансформація, символ.
    Danilyuk-Tereschuk Т. The Interpretation of the Folkloristic Image of a Mermaid in the Ukrainian Romantiс Tradition. As the Ukrainian literature of the 19th century was created in the period of an active dissemination of mythologemas, it is of supreme interest for the elucidation of the correlation of the image of a mermaid and its creative interpretation. First of all, the works by L.Borovykovskiy, I.Vagilevich, M.Kostomarov, M.Markevich and T.Shevchenko must be the objects for such observations.
    Key words: mythology, mythologema, folklore, literature, romanticism, mermaid, image, interpretation, transformation, symbol.
    Одночасне зібрання, опрацювання і творче використання фольклорного матеріалу стало характерною ознакою епохи романтизму. Цей струмінь у мистецтві ХІХ ст. не лише змінив уявлення про зв'язок людини та природи, відкрив "нічну сторону життя" [15, 357], а й віддав першість незбагненності, фатальності, пристрасті. Мета, що полягала у поєднанні людини та природи, світу реального з фантастичним, реалізувалась поетами-романтиками через використання міфологічних персонажів.
    Народнопоетичні сюжети про русалок як дівчат небаченої вроди, які ваблять своїм співом (сміхом, танцями) перехожих (особливо юнаків), а потім заводять їх до безодні (ріки, виру, прірви, моря), або ж просто залоскочують до смерті, стали благодатною основою для літературних сюжетів про нещасливе кохання, людські переживання і т.д.
    У "Заманці" Л.Боровиковського [1, 68] русалки - дівчата, яким байдуже до людських турбот: "Ми не бажаєм ні срібла, ні злота"; людський світ жорстокий: "На білім світі серце заб'ється - язик ворожий з серця сміється". Оберненість міфічного світу людському в інтерпретації автора полягає не тільки в тому, що русалки живуть "на дні дніпровським", досягнути якого людина може, лише втративши життя, а й у світосприйманні. Міфосвіт втілює одвічне прагнення до досконалості, ідеалу: "А ми, русалки, зради не знаєм, Вас молоденьких щиро кохаєм..." Творче потрактування цього міфологічного образу вже від початку формує в українській літературі своєрідний символ: русалка тут уособлює ідеальний світ (міфосвіт).
    У "Жулині і Калині" І.Вагилевича [2, 373] оспівана одвічна історія закоханих, яких розлучила смерть дівчини, що "знилась у вир безвісті". Автор жодного разу не називає свою героїню русалкою. Він лише легкими штрихами в народнопісенній традиції створює картини, які одна за одною підводять читача до цього висновку:
    Гарна діва, круглолиця,
    Єй свита рясниться...
    Красне личко блідненькоє
    І очі чорненькі,
    Розсипаються густенько
    Косоньки жовтеньки.
    Юнак Жулин, котрий "жалем прозябає" за своєю коханою, шукає порятунку (чи смерті) на дні ріки, куди його манить дівчина:
    Розсміявся глухо, дико,
    Схитав головою...
    Вергся в синій вир глибокий,
    В ріку бистренькую.
    І вир під ним розступився,
    До дна, іграючи...
    Було б досить прозаїчно стверджувати, що Калина - це русалка. ............