МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
Контрольна робота
з дисципліни “Українська ділова мова”
Київ - 2010
Вступ
Статус державності потрібен нашій мові, щоб після згубних браконьєрських літ повернути їй природну роль, і силу, і престиж, повністю забезпечити їй право на життя у всіх сферах, на всіх рівнях.
О. Гончар
Українська мова є національною мовою українського народу. Вона належить до найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Про це свідчать такі її властивості, як багатство запасу слів, розвинена синоніміка, досконалість фонетичної і граматичної системи.
Ще в 1834 році російський академік І. Срезневський зазначав, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка може дорівнятися до мов культурних; щодо гнучкості й багатства синтаксичного - це мова поетична, мелодійна, мальовнича. Українська мова має давню історію. Наукою доведено, що її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латини, а сучасно окреслених рис вона набула у VІ–VІІ ст.
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні.
Як можна висловити згоду, відмову?
Офіційно-діловий стиль має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський.
Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.
Для висловлювання згоди варто використати найуживаніші мовні звороти: «згоден»; «не заперечую»; «домовилися»; «ви маєте рацію»; «це справді так»; «звичайно»; «певна річ»; «чудово»; «так».
У діловому спілкуванні нерідко трапляється так, що треба відмовити комусь у чомусь. Відмова не повинна бути грубою, тим більше образливою. Саму відмову треба подати як крайню необхідність. Найчастіше відмову починають висловами жалю:
§ На жаль, мусимо повідомити Вас про неможливість ...
§ Дуже нам прикро, проте ми не можемо...
§ Дуже шкода, але ми не маємо такої змоги, щоб ...
§ На превеликий жаль, обставини склалися так, що ...
§ Щиро жалкуємо, проте ...
§ Щиро жалкую, але змушений повідомити, що ...
§ З прикрістю повідомляємо, що ...
§ Ми уважно вивчили (розглянули) Ваше прохання, та, на жаль, у нас тепер немає змоги...
Відмову можна почати й із подяки:
§ Вдячний Вам за цікаву пропозицію, проте, на жаль, я змушений відхилити її з незалежної від мене причини...
§ Ми вдячні за інтерес, виявлений до нашої організації, але ...
§ Щиро дякуємо Вам за пропозицію, та ...
§ Втішений Вашою пропозицією, але, на жаль, через об’єктивні причини я не можу ...
Відмовляючи комусь у чомусь, треба пам’ятати, що, може, й нам не раз доведеться звертатися до інших людей з різними проханнями й пропозиціями. ............
