Особливості моделей економічного розвитку країн, що розвиваються
Країни, що розвиваються або як їх ще називають – країни «третього світу», – це країни, які раніше були колоніями, напівколоніями, залежними державами. Вони охоплюють 4/5 усіх країн світу, тут проживає більше 80% всього населення планети, приблизно 3,2 млрд. чол. Це різні країни, розвиток яких теж відбувався по різному, але визначальною особливістю цих країн є зростання їхньої ролі та значення у світі.
Ці країни умовно можна поділити на окремі групи: перша – це найбільш розвинуті держави «третього» світу. До них належать низка країн Перської затоки, країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки також Багами та Бермуди. Друга група – це близько 48–50 найбідніших країн, що розвиваються, які перебувають у стані фактичного застою. До них відносять: країни Тропічної Африки та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, М’янма. До третьої групи можна віднести всі інші країни, які не ввійшли до першої і другої груп.
Самостійний розвиток держав «третього» світу є досить складний. Характерними особливостями цих країн є те, що в багатьох з них ще не розв'язана продовольча проблема, гостро стоять проблеми зайнятості.
Для країн «третього світу» виділяють окремі моделі економічного розвитку, в яких основна увага спрямована на покращення економічної ситуації, зростання ВВП та розвиток країни.
Однією з таких моделей є двосекторна модель Льюїса, в якій акцентується увага на механізмі перетворення малорозвиненої аграрної країни в економічно розвинену з галузевою структурою та високим рівнем урбанізації.
Льюїс стверджував, що будь-яка економічна система складається з двох секторів:
1. Традиційного (сільськогосподарського) сектору з натуральним господарством і нульовим рівнем продуктивності праці.
2. Сучасного (промислового) сектору – конкурентоспроможного і капіталізованого з міською промисловістю та міграцією робочої сили з традиційного сектору.
Він вважав, що саме переважання одного сектору над іншим і визначає характер і темпи економічного розвитку. Основна увага у моделі Льюїса приділяється урбанізації та зростанню виробництва у промисловому секторі.
Головним недоліком моделі Льюїса є те, що високі темпи міграції населення з традиційного сектору можуть спричинити безробіття у місті, і як зазначають сучасні теоретики розвитку, наявність надлишкової робочої сили у промисловому секторі більш вірогідна, ніж у традиційному.
Інша модель розглядає країни, що розвиваються, як економічні системи, скуті інституційними, політичними й економічними обмеженнями та пов’язані з розвинутими країнами відношеннями залежності – це революційна теорія залежності. В ній виділяють три основні напрями.
Перший – неоколоніальна модель розвитку пов’язує нерозвиненість держав з існуючою нерівністю у правах бідних і багатих країн, що проявляється в експлуатації країн, що розвиваються розвиненими країнами. Основною причиною низьких темпів економічного розвитку є зовнішній вплив, який нав’язує економічну відсталість.
Другий напрям – хибна парадигма розвитку. Вона пов’язує низькі темпи економічного розвитку з помилковістю моделей, які розробляються та нав’язуються світовими консультантами. ............
