Реферат
З історії культури України
на тему: «Головні риси та ознаки української демонології»
Підготував:
Студент 1 курсу
юридичного факультету(411 гр.)
Онищенко Олексій Вікторович
Європейський Університет
Зміст
1. Сутність та походження української демонології
2. Пандемоніум
3. Демонологія в літературі
ТРЕБА ВСЮДИ ПРИЯТЕЛЯ МАТИ
Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила;
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.
Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже.— Пошукаю
Святого Микити!»
Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Бере одну йому ставить,
Другу чорту ліпить!..
Видять люди й розважають,
Щоб там не ліпила.
«Що ти, бабо,— кажуть,— робиш?
Та ж то вража сила!..»
Але баба обернулась;
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде!..
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати!..»
1. Сутність та походження української демонології
Загалом українська демонологія являє собою розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманітними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предків (у тому числі заложних покійників), рослин, тварин, води, вогню, родинної оселі і — у зовсім невиразних рисах — сил природи. Останнє становило сферу міфології, але з її руйнацією та підпорядкуванням християнській релігії культ природи розпався на ряд розрізнених магічних і сакральних дій, багато з яких увібрав демонологічний культ мертвих.
Ключовим у демонології є поняття «демон» (дух) — надприродна сила, якою, мовляв, наділені найрізноманітніші природні явища, речі, а то й люди. Звісно, оточуючий людину світ не має надприродних властивостей — таким його зробила людська фантазія. Причому фантазування відрізняється від поетичних образів або казкових вигадок тим, що люди щиро вірили в існування одухотвореного світу, включаючи в його сферу такі суто життєві начала, як добро і зло. З прийняттям християнства зле начало у фантастичних уявленнях людей абсолютизувалося: більшість демонічних образів були оголошені нечистю, а обряди та ритуали, пов’язані з ними,— бісовськими.
Ще раз наголосимо, що процес взаємодії демонологічного і християнського не такий вже й однозначний, як і неоднозначне ставлення до них людей. Для українця, скажімо, велике значення мають релігійно-церковні обряди, проте навіть найревніший християнин свідомо чи несвідомо дотримується двовір’я: «Бога люби, але й дідька не гніви». «Відповідно до цього принципу,— писав Д. Зеленін,— селянин завжди готовий відправити обряд, котрий він вважає нехристиянським і навіть ворожим християнству. За всієї своєї ненависті до біса він завжди готовий зробити йому ласку, аби не нажити в його особі ворога. Крім того, він відправляє ті обряди, котрі повинні захистити його від язичницьких божеств його сусідів. Це свого роду акт самозахисту. А взагалі більша частина магічних обрядів, як і культ покійних, не вважаються ні ворожими християнству, ні нехристиянськими».
Якщо подивитися у словнику, то ви знайдете приблизно таке визначення:
«Демонологія - це сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів). ............
