Проблема взаємодії людини з природою в історії філософії
філософський проблема людина природа
Філософське вирішення проблеми «людина – природа» мало певні особливості та рівні осмисленості на різних етапах розвитку: в античній філософії, в середньовічній, в епоху Відродження, в Нові часи та в умовах сьогодення.
а) Антична філософія
Філософське осмислення взаємодії «людина-природа» в європейській філософії прослідковується майже у всіх представників античної доби і в часовому вимірі датується початком боротьби філософії з міфологією. Остання виражала фантастичний спосіб мислення людини при поясненні причинно-наслідкових явищ донауковими засобами, У гносеологічній основі міфу був здоровий глузд. І це цілком відповідає діям людини при вирішенні вузькоутилітарних проблем емпіричного характеру.
Спираючись на здоровий глузд, міфи пояснювали все, з чим людина стикалась безпосередньо. Правда, пояснення ці мали казковий характер, хоча в міфології концентрувались і окремі зародки наукового розуміння оточуючої людину дійсності.
В епоху, коли міфологічна свідомість поступилась філософському осмисленню явищ, проблема «людина – природа» стає однією з головних. І це не дивно: адже відношення «людина – світ» стоїть у центрі філософського пізнання (див.: Шевченко В.І. Концепція пізнання в українській філософії. – К., 1993. – С. 4–7.), а коли мова йде про «світ», то там природа займає одне з основних місць. Слід тут же зазначити, що коли ми говоримо «людина», то маємо на увазі не одну якусь особу чи групу людей, а людський рід в цілому, а коли мова йде про природу-то це всі природні процеси в їх сукупності.
Проблемі «людина-природа» в античні часи приділяли велику увагу філософи Платон, Емпедокл, Арістотель, Лукрецій Кар, неоплатоніки.
Так, Платон у своїх численних творах, спираючись на космологічні уявлення орфіків і Піфагора, прийшов до висновку, що людина і природа – єдине ціле, але з певними відмінностями. Ця єдність обумовлена Деміургом. Розглядаючи Бога як творця, Платон не абсолютизує його в своїй філософії. Це мало свою причину: політеїстичні вірування древніх не досягай ще того абсолюту, який був і є характерним для таких розвинених релігій, як, наприклад, іудаїзм, іслам, християнство. В міфах стародавньої Греції боги іноді здійснювали вчинки, характерні для звичайних людей. Мислення древніх греків ще не «дійшло» до цілковитого виділення богів (і людей) із природи (див.: Герцен А.И. Избранные философские произведения. – М.: Госкомиздат, 1948.-С. 18–19,142–143,152.).
Філософи стародавньої Греції розглядали людину і природу як взаємозалежні елементи, де людина виступає як творче начало на відміну від тварин, які хоч теж активно впливають на природу, але цей вплив не виходить за межі пристосування. В своїх геніальних здогадках про розвиток тваринного світу філософ Емпедокл з Агрігента (острів Сицилія) доводив, що потвори, які раніше жили на землі, загинули тому, що не змогли простосуватись до умов, які змінились на землі: змінився клімат, змінились рослинність і тваринний світ, змінився і характер їжі.
Природа в філософії Демокріта виступає як великий вчитель і наставник людей. Він вважав, що виникненню багатьох ремесел люди зобов'язані тваринному світу. ............
