Епілепсія
Епілепсія - це хронічне поліетіологічне захворювання, що характеризується порушеннями із судорогами або без них, а також епізодичними й хронічними психічними розладами.
Соціальне й медичне значення епілепсії визначається насамперед великою її поширеністю. За даними світової статистики, епілепсією хворіють 0,9-1 % усього населення. В 6-7 % дітей у віці до 5 років бувають від одного до декількох епілептичних припадків. Поряд із припадками в багатьох хворих відзначається прогресуюча зміна характеру, затримка розвитку інтелекту. Спостерігаються також епізодично виникаючі психози. Але картина епілепсії неоднорідна. Епілептичні припадки різноманітні по своїх проявах і виникають із різною частотою; у чверті випадків хвороба обмежується лише пароксизмальними станами, а гострі й хронічні психічні порушення відсутні.
Причини, що приводять до розвитку епілепсії, різноманітні. У її походженні відіграють роль спадкоємний фактор, патологія обміну речовин, травматичні поразки головного мозку, включаючи родову травму, інтоксикації, дисціркуляторні порушення. Таким чином, епілепсія пов'язана з комплексом ендогенних, екзогенних й органічних факторів, при взаємодії яких розвивається епілептична хвороба, що має загальний патогенез і подібні клінічні прояви. Приблизно в одній третині випадків причина захворювання залишається нерозпізнаної.
У патогенезі епілепсії велике значення надається епілептогенному вогнищу, що представляє собою локальна поразка одного з ділянок головного мозку, що приводить до зміни функціонального стану нервових кліток, що оточують вогнище. Постійна патологічна імпульсація з епілептогенного вогнища викликає феномен полегшення проведення імпульсів у синапсах, завдяки чому в головному мозку формується система нервових елементів, що володіють підвищеною збудливістю. Одночасний (синхронний) розряд у великій кількості нейронів приводить до появи судорожної активності, що реєструється на ЕЕГ у вигляді пароксизмальне виникаючих високо амплітудних коливань електричного потенціалу в зоні вогнища або дифузне по областях одного або обох півкуль мозку. Періодично виникаюче різке посилення активності в системі нейронів з підвищеною збудливістю приводить до епілептичного припадку. Органічні зміни в епілептогеному вогнищі можуть бути настільки малими, що виявляються лише при мікроскопічному дослідженні; клінічні неврологічні методи часто виявляються недостатніми для встановлення факту локальної поразки головного мозку й локалізації цієї поразки. Тому реєстрація біострумів мозку при епілепсії має велике діагностичне значення.
Види епілептичних припадків
Епілептичні припадки можуть бути в того самого хворого однотипними або різноманітними, неоднаковими на різних етапах хвороби. Характер їх залежить від багатьох факторів: локалізації епілептогеного вогнища й динаміки патологічного процесу, додаткових патогенних впливів, віку хворих. Для раннього дитячого віку від 2-5 мес. до 4 років характерні "блискавичні" припадки у вигляді здригувань, рухів головою або нахилів тулуба з одночасною зупинкою погляду й зблідненням особи. Після 4 років з'являються типові малі припадки у вигляді короткочасного, протягом декількох секунд або хвилин вимикання свідомості, але без судорог. ............